Пояснювальна записка

Найважливіше завдання цивілізації –

навчити людину мислити.

Томас Едісон

Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті визначено, що головною метою української системи освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, особистості освіченої і здатної до життєтворчої діяльності. Пріоритетом діяльності має бути не отримання учнями академічних знань, а надбання умінь життєво необхідних (компетентностей): від комунікативних (знайти спільну мову з оточуючими, друзями, вчителями, однокласниками, батьками, зовсім незнайомими людьми) до творчих (у навчально-трудових справах).

У Концепції заявлено, що Нова українська школа буде максимально враховувати права дитини, її здібності, потреби та інтереси, на практиці реалізуючи принцип дитиноцентризму.

Дитиноцентризм і принцип індивідуалізації прослідковуються уже в самому визначенні поняття компетентності: «Компетентність – динамічна комбінація знань, способів мислення, поглядів, цінностей, навичок, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно провадити професійну та подальшу навчальну діяльність». І далі: «Кожна дитина – неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Місія нової української школи – допомогти розкрити та розвинути здібності, таланти і можливості кожної дитини на основі партнерства між учителем, учнем і батьками».

Тому актуальним є створення комфортних умов для навчання і виховання творчої особистості дитини, які базуються на засадах формування індивідуалізації, умов для саморозвитку і самонавчання, світогляду в питаннях осмислення дитиною своїх можливостей і життєвих цінностей.

Концепція скеровує на запровадження педагогіки партнерства і широке застосовування методів викладання, заснованих на співпраці (уроки-дослідження: соціальні-історичні й психологічні, групові та парні форми роботи, творчі завдання тощо); формування умінь самостійно здобувати знання, щоб потім уміти адаптуватися в соціумі і самостійно та творчо працювати.

Отже, навчання у сучасній школі має базуватись на ідеях дитиноцентризму, а саме:

• активність учнів у навчальному процесі, орієнтація на інтереси та досвід школярів, створення навчального середовища, яке б перетворило навчання на яскравий елемент життя дитини;
• практична спрямованість навчальної діяльності, взаємозв’язок особистого розвитку дитини з її практичним досвідом;
• відмова від орієнтації навчально-виховного процесу на середнього школяра і обов’язкове врахування інтересів кожної дитини;
• виховання «вільної незалежної особистості», яка «запалюється любов’ю та керується розумом» (за Д. Дьюї);
• забезпечення свободи і права дитини в усіх проявах її діяльності, урахування її вікових та індивідуальних особливостей, забезпечення морально-психологічного комфорту.

Тож, плануючи та проводячи навчальні заняття, керуюсь принципи реалізації ідей дитиноцентризму у сучасній школі:

• більше хвалити – менше критикувати;
• допомагати переборювати невпевненість у власних силах;
• переконувати учнів в обов’язковому виконанні поставлених задач (мотивувати їхню діяльність);
• допомагати уникнути поразки.

Всі вище перераховані принципи є фундаментальними у технології особистісно зорієнтованого навчання, які особливо плідно спрацьовують, на мій погляд, на уроках української літератури. Під час перебігу заняття немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, різні точки зору. Відбувається своєрідний обмін знаннями, колективний відбір змісту.

Серед багатьох методів роботи, які допомагають реалізувати принцип дитиноцентризму, впроваджую систему уроків вільного спілкування, елементи дискусії, художні та психологічні дослідження, творчі інсценізації тощо. Тому на уроках не вчу дітей, а разом ними шукаю відповіді на одвічні питання про добро і зло, щастя і совість, честь і милосердя, відповідальність і справедливість. Дуже важливо, щоб учні пропускали прочитане крізь душу і серце, співвідносили його із власним життям, – тоді моральні враження стають їх власними переконаннями. У такому творчому процесі співробітництва кожен почуває себе особистістю, і для кожного головним принципом навчання стає вислів: «Vitae, non scholaе discimus» («Для життя, не для школи ми вчимося»).