Епіграф: "Найвища наука життя - мудрість,
а найвища мудрість - бути добрим". Григір Тютюнник
Перебіг уроку.
- Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель. Григір Тютюнник залишив нам у щоденникових записах сповідь своєї душі. Вслухаймося в його слова і поміркуймо над нашою великою місією - бути в житті людиною.
Учень - декламатор (на фоні полонезу М. Огінського),
Григорові Тютюннику
із світлою печаллю на 50-річчя
Побачив вперше... У кожусі білім
По коридору втомлено ходив...
А десь за ним хуткі хвилини бігли,
Як струмені холодної води.
Тоді ж довідався: Григір Тютюнник...
Спадав на очі непокірний чуб,
І голос, наче сумовиті струни,
Бринів, і слів я вперше не розчув.
Лише пізніше... Мови світла пісня
Вже не озватись в серці не могла.
Настало свято для душі опісля -
Як зустріч із героями була,
І реготало - плакало подвір'я…
Ні, він не грав - героями ставав…
Від туги вмить стиснулося безмір'я,
Коли про матір пісню заспівав:
"Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой, то не зозуля, то рідная мати".
...Прощалися й не знали, що востаннє
Зозуля не вернулась по весні…
Він залишився по-юнацьки ставний.
У пам'яті відкритому вікні.
І. Стогнійчук
- Давайте спробуємо визначитися в завданнях нашого уроку і в очікуваннях від цього заняття (учні визначають цілі, записують у зошити особисті очікування).
- Опрацювання нового матеріалу.
- Учні цитують щоденникові записи Гр. Тютюнника і коментують їх, висловлюючи своє ставлення крізь призму особистісного досвіду.
 3 любові і муки народжується письменник - іншого шляху у нього немає.
Іноді я відчуваю людину, як рана сіль.
Мила моя Людино, ніколи я не скажу про тебе чорного слова.
Я сприймаю те, що мене оточує і те, що діється навколо мене, спочатку почуттям, серцем, а вже потім усвідомлюю, - тобто страждаю двічі з одного приводу.
Ні від чого я так не страждаю, як від невдоволення собою.
Часто запитую себе: навіщо тобі істина? Відповідаю: щоб знати де брехня... Ніщо так боляче не б'є людину, як брехня. Тому її так, ненавиджу, тому й прагну вперед на пошуки істини...
Будьте прокляті часи, коли людина говорить собі: ти розумна, ти все бачиш, розумієш – від того так багато страждань. І благословенні ті, коли людина скаже: я розумна, все бачу, все розумію і тому щаслива.
Якщо письменник любить свій народ і хоче йому всіляких благ, то він хоче ще одного: щоб про це знали люди. Платонічного винятку немає. Виняток є лише один – самовідданість. Вона єдина позбавлена егоїстичних підвалин. Особлива відданість тиха, негероїчна. Це і подобалось мені в Климкові. Це моя найлагідніша думка в світі, найлагідніший біль.
пам'ять людям; пам'ять лишається велика. Вона поволі - поволеньки виробляє в народу, мораль, ідеал. Пам'ять!
І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному… Неприкаяний я.
Питають часто, над якою темою працюю. Ніколи не працював над темою. Завжди, працю над почуттями, що живуть навколо мене і в мені.
Ідеалізм мій полягає в тому, що я завжди жду від людини хорошого.
Людиною треба вдатися. А стати нею, не вдавшись, - подвиг.
Сумніве мій! Мій ти мучителю і помощнику. Як тяжко з тобою і як страшно залишатись без тебе.
Згідно з моєю метою, мій вчинок – ось гармонія людської душі: мета - вчинок. Шукати гармонії всезагальної, шукати на денному небі зірки.
Але в житті людини один страшний день - коли вона вперше опустить плечі, зігнеться.
Кому ж зостанеться жаль, що у моїй душі?
- Вчитель. Ось та глибина людської душі, яку не можуть осягнути до кінця ні мудреці, ні філософи, ні прості смертні. І все ж - у самому намаганні збагнути цю таїну ми вищаємо власною душею, збагачуємось, у прагненні дорости до духовних висот письменника, переживаємо щасливі миті сокровенних пізнань. Григір Тютюнник залишив нам і свою "Автобіографію". Нехай же кожне слово, сповнене болю й любові до рідної землі, її народу, торкнеться вашого серця.
"Автобіографія"' Гр. Тютюнника пропонується у вигляді відеопрезентації .
Одинадцятикласники тезово занотовують основні відомості в зошити.
Учитель. Ми з вами почули голос письменникового серця. І такими близькими стали для нас тепер болі дитячих душ Климка і Зульфома, які готові допомогти Наталії Миколаївні, що вчила їх доброти, людяності й справедливості. Тепер нам стало зрозуміло, чому ми плакали над долею Климка. Це доля одинадцятилітнього Григора Тютюнника. "Кожен письменник обирає собі тему найближчу, найріднішу його життєвому досвідові і - неодмінно - своєму ідеалові людини в тому часі, в якому він живе. Найдорожчою темою, отже й ідеалом, для мене були і залишаються доброта, самовідданість і милосердя, людської душі в найрізноманітніших проявах..."
Тільки смерть завадила Климкові сповнити до кінця свій благородний людський обов'язок,- він загинув, несучи :віковічну естафету доброти.
Якби хлопчина залишився живий, то в нелегкі роки повоєння йому, напевно, довелося б зустрітися з - Павлентієм, героєм останньої повісті Григора Тютюнника "Вогник далеко в степу". Климко і Павлентій дуже схожі між собою і своїми моральними принципами, і шляхетністю душі, і навіть у чомусь самими вдачами. В них - пояснення вражаючої духовної сили і морального здоров'я нашого народу, який усупереч всьому зберіг у собі найкращі, найблагородніші якості.
Є такий термін генетична пам'ять. Тобто пам'ять, яка дається людині вже від народження. Григір Тютюнник свято вірив у генетичну пам'ять українців, яка й робить їх народом, а не населенням певної території. І вважав, що в тій пам'яті разом із чуттям свого первокореня "записані" любов і доброта. Саме цієї віри сповнені його книжки.
- Самостійна робота.
Завдання. Дати розгорнуту відповідь на запитання, поставлене Григором Тютюнником: "Кому ж зостанеться жаль, що живе в моїй душі?"
Кілька учнів зачитують свої відповіді.
Учень. (цитує Гр. Тютюнника). "Звідки такий ранній сум і втома прийшли до мене?.. Я іноді проганяю їх гарячковою веселістю, та це рідко вдається. Тільки в самотині - на річці, в лісі, в степу - мені буває добре. Серед хороших людей, товаришів теж!.."
Учитель. Це була перша ознака того, що душу Григора розколола незагойна тріщина, що він утомився жити Непоправне сталося о другій годиш ночі 7 березня 1980 р., невдовзі після того, як оприлюднили рішення журі про присудження Тютюнникові за повісті «Климко» і «Вогник далеко в степу» літературної премії імені Лесі Українки, якою відзначають найкращі твори для дітей.
Пропоную учням відеолекцію з програмно – методичного комплексу навчального призначення (конструктор уроків) автор - закрите акціонерне товариство «Мальва», про останні години життя Григора Тютюнника: «Повна душа болю» (частина 6).
Учитель. У березні 1989 р. творчість передчасно згаслого письменника удостоєна найвищої в Україні нагороди - Шевченківської премії. Так уже повелося на цій стражденній землі, що часто офіційне визнання й заслужені нагороди знаходять талановитих письменників після їхньої смерті.
Учень-декламатор.
Григорові Тютюннику.
Ще тирса з труни твоєї дише на моїх плечах,
Ще я з такого окропу ніяк не прочах, не прочах,
Ноги заламуються, як згадують цвинтарну стежку отую,
Нікого від такого, браття мої, не гарантую.
Могла тирса з труни моєї запорошити твої скроні,
Міг би й ти рудою землею, студити свої долоні,
Але ти пішов. Пішов, як умів. Затуліть собі пельки.
Відчував, що пора узяти на груди вагу земельки.
Ота соснова сорочка, закутана чорним, крепом,
Довго нам очі душитиме нещадним і лютим небом,
Кричала: «А ти ж моя Правдонька, правда, Гришуню?»
Рано ж як одягати на правду соснову кошулю.
Іван Драч
ІV. Підведення підсумків уроку.
Учитель. Ось останній акорд, дивної музики люблячого серця. А він стоїть перед нами, мов живий, з сумним поглядом, і а тією невгамовною тугою і болем своїм, промовляє: «Я вам прощаю і всіх люблю».
- Чи змогли ми виконати поставлені задачі уроку?
- Чи справдилися ваші очікування?
- Домашнє завдання.
- Прочитати оповідання» Гр. Тютюнника "Зав'язь";
- *** створити сенкан на тему: «Зав'язь»;
- повторити відомості про новелу.
| 
