Хід уроку

1. Організаційний момент.

II. Актуалізація опорних знань.

Учитель. Домашнім завданням вам було опрацювати життя і творчість Остапа Вишні. Я думаю, що готувались до уроку із задоволенням, тому що читали про людину веселої мудрості, слави України – Остапа Вишню.

• Зверніть увагу на портрет. Опишіть.
• Перегляньте відеоролик та скажіть, яким був девіз його життя?

«Треба любити людину більше, ніж самого себе»

3. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. Сьогодні на уроці ми познайомимося з життям і творчістю письменника-гумориста, із невідомими фактами його життя, з історичною епохою, у якій жив письменник, основними причинами розвитку його таланту, спробуємо зрозуміти неповторність творчої спадщини Остапа Вишні.

Епіграфом до уроку стануть слова:

Я – слуга народний!

І я з того гордий, я з того щасливий!

Остап Вишня

Ще письменник зазначав: «Усім своїм єством хотілося бути корисним народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служить йому, народові чудесному, нашому народові, милуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і неповторну честь належати до свого народу. Ніколи я не зрадив інтересів свого народу! Ніколи!»

Доречними будуть і слова Максима Рильського про Остапа Вишню: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів і гриміти, як грім, і того голосу боялися усі плазуни й негідники».

4. Оголошення теми, мети уроку.

Слово вчителя. Остап Вишня, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо знайомство, писав: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати «Реве та стогне» та садити гопака, і не того, в кого прізвище на «ко», – а того, «хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці». Як актуально звучать ці слова і в наш час! Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх – то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози, який завжди супроводжував наш народ у його багатостраждальній історії. На поневолення й зневагу українці часто відповідали в’їдливим висміюванням (згадаймо хоча б знаменитий лист запорожців турецькому султану). Сам Остап Вишня замислювався: «Оце я собі думаю: що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати?..» І сам відповідав: «Треба – любити людину. Більше ніж самого себе...» Чи відчуємо й ми цю любов – подивимося на уроці.

5. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу.

Розповідь учителя. Однією з провідних рис української ментальності завжди була здатність із гумором сприймати життєві негаразди, сатирично викривати суспільні вади. Невже в 1920-ті роки не знайшлося продовжувачів традицій Степана Руданського, Леоніда Глібова, Івана Нечуя-Левицького, Івана Карпенка-Карого? Звичайно, що це не так, і колективний портрет українських літераторів не можна уявити без іскрометного гумору та дошкульної сатири Павла Губенка, що творив під псевдонімом Остап Вишня. Свій вибір псевдоніма письменник пояснював тим, «що плід вишні солодкий і смачний, але водночас терпкий і кислуватий, саме таким і повинен бути доброзичливий сміх, а при потребі кісточкою з вишні, затиснувши її у двох пучках, можна влучно стрельнути» (Ольга Слоньовська). Відчуваючи відповідальність перед народом та пам’яттю великих попередників, Остап Вишня в щоденнику писав: «Судилося бути мені спадкоємцем Котляревського... Одного хочу: щоб, не дай Бог, не принизити своєю роботою Котляревського».

Доповнення учня (біографія письменника).

Остап Вишня любив відпочинок на природі. Одним із улюблених місць було село Кринки на Херсонщині, де до сьогоднішнього дня зберігся мисливський будиночок Остапа Вишні. Він зазначав свого часу: «Хто в Крим, а я в Кринки!».

Учитель. У 20-ті роки письменник був надзвичайно популярним. Загальний наклад його творів сягнув семизначного числа. Він був «королем українського тиражу». Протягом неповних десяти років вийшло близько 25 збірок «Вишневих усмішок» – сільські, кримські, закордонні, кооперативні... Письменник став живою легендою, читачі сміялися, ледь почувши його прізвище, коли Остап Вишня десь виступав. «Його знали всі, – розповідав відомий артист Юрій Шумський. – Йому іноді кланялися на вулиці незнайомі люди, на зустріч із ним приходили з навколишніх сіл за десятки кілометрів. Коли де-небудь створювалася якась нестерпна ситуація і її важко було подолати, просили: «Пришліть нам Вишню!» Коли хотіли вплинути на того, хто чинив що-небудь недопустиме, казали: «Ми поскаржимося Вишні». І це впливало більше за всі погрози».

І ось на довгі десять років – з 1933 по 1943 – Остап Вишня зник із літературного процесу. У шкільних підручниках наступних років писали, що він «працював на новобудовах країни» або ж взагалі обходили цю делікатну тему. Згодом сам письменник сумно жартуватиме, що «закінчив десятирічку». У біографії писав: «Систематично працюю як літератор-професіонал з 1921 року... Від 1935 року не друкувався. Відновив літературну діяльність з 1944 року...» Чим же не догодив добродушний, інтелігентний Остап Вишня владі? Як склалася його творча доля?

Він є основоположником українського гумору і сатири. Його творчість – своєрідний і цікавий літопис героїчного шляху нашого народу. Багата і різноманітна його жанрова і стильова палітра. У своїй творчості він звертається до фейлетону і памфлету, до музичного гротеску і музичної комедії, до гуморески, оповідання та нарису. У великому творчому доробку письменника представлені різноманітні жанри малої прози: усмішка, гумореска, фейлетон, памфлет, автобіографічне оповідання, але скрізь присутній іронічно усміхнений автор у ролі мудрого, дотепного оповідача. Улюбленими засобами гумориста є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, контрастне порівняння, доброзичлива, прихована іронія та вбивчий сарказм, гротеск та гіпербола.

Сюжетами, взятими з самого життя, злободенною тематикою, простотою й зрозумілістю широкому загалу Остап Вишня заслужив глибоке визнання й популярність у свого народу.

Теорія літератури. Остап Вишня започаткував новий жанр – усмішка.

Усмішка – це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч «фейлетон» уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово «усмішка» нашіше від «фейлетону»». Своєрідність жанру усмішки – в поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.

Учитель. Зупинимось на подіях у житті Остапа Вишні, які допомогли б зробити висновки про трагічну епоху та трагедію людини в ній.

26 грудня 1933 р. Вишню арештували. Його звинувачували в підготовці замаху на секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Письменник, який за життя не вбив навіть зайця, ще сподівався, що абсурдні звинувачення – прикра помилка, тому не втрачав почуття гумору під час слідства. Ось фрагмент допиту: (перегляд уривку з фільма).

23 лютого 1934 року оголосили рішення суду: «Застосувати... найвищу міру соціального захисту – розстріл». На щастя, згодом найвищу міру замінили десятьма роками виправних робіт. Остап Вишня відбував покарання у виправному таборі Чиб’ю поблизу річки Печори. Кілька разів був на волосину від смерті. Ось фрагмент спогадів товариша по ув’язненню: «Конвоїр, який мав виконати вирок, упав на півдорозі від гострого нападу апендициту, а фельдшер Губенко та ще один приречений дотягли його і гвинтівку до табору. «І це вороги народу» – мовив комендант і відправив на полегшені роботи».

У таборі Остап Вишня вів щоденник «Чиб’ю». З нього можна дізнатися про суворе арештантське життя: контингент ув’язнених, їхні будні, порядки, почуття самого письменника.

За коханим чоловіком вирушила у холодні простори вірна дружина – Варвара Олексіївна Маслюченко.

1943 рік – звільнення письменника. У зв’язку з початком визволення України від фашистів Хрущов узявся клопотати перед Сталіним про помилування деяких репресованих діячів культури. Максим Рильський, який очолював Спілку письменників України, разом із Довженком, Тичиною склали список тих, кого варто звільнити в першу чергу. З усіх згаданих вижив тільки Вишня – його й відпустили. Крім цього, існує версія, що основним аргументом звільнення було підняти дух бійців на фронті гумористичними патріотичними творами, які міг би написати саме Остап Вишня. Письменник виправдав довіру, написавши «Зенітку», яка стала справжньою сенсаціє. Проте повернення в літературу було для Остапа Вишні болісним. Юрій Смолич згадував: «...На поставлене запитання він відповів:

• Ні, не писав.
• Писатимете?

Павло Михайлович довго мовчав, так довго, що я вже почав катуватись, що своїм дурним запитан­ням тяжко вразив його. Але Вишня таки відповів:

• Хіба я тепер зумію?

Це було сказано так гірко, що серце розривалося навпіл».

Остап Вишня зумів і після страшного життєвого потрясіння з новою силою виявити свій талант. У 1958 р., вже після смерті письменника, вийшло найповніше видання його «Мисливських усмішок». У цих творах авторові не потрібно було кривити душею, лукавити, тому вони пройняті щирим, життєствердним настроєм.

Протягом 1948 – 1955 рр. Остап Вишня вів щоденник «Думи мої, думи мої...». Прочитавши окремі записи, можна зробити висновок, що психологічно зламаний письменник боявся повторного арешту, тому був не зовсім щирим, коли писав таке: «Сидів, сидів, – думав, думав, – та й надумав: – Як хороше в світі жити, коли єсть Сталін, коли єсть Хрущов!» або «Спасибі Сталіну, його мудрості, його чесності!..» Але все-таки в щоденнику переважають інші записи.

Прокоментуйте окремі з них:

«Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю». «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Пам'ятай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!»

«Новина: Ю. І. Яновський дістав премію! Я дуже радий, що робота Юрія Івановича Яновського перемогла. Ю. І. Яновський справжній письменник!» «Для літератури, по-моєму, треба перш за все – чесність».

28 вересня 1956 р. невблаган­на смерть раптово обірвала життя Остапа Вишні. З невимовною скорботою провів його осінній Київ на місце вічного спочинку – Байковий цвинтар (відеоролик).

6. Закріплення вивченого матеріалу.

Хронологічний диктант

Розставте у хронологічній послідовності.

1. Місця, пов’язані з перебуванням у них Остапа Вишні:

Грунь, Ухта, Кам’янець-Подільський, Зіньків, Київ, Харків.

Відповідь: Грунь, Зіньків, Київ, Кам’янець-Подільський, Київ, Харків, Ухта, Київ .

2. Твори, написані Остапом Вишнею:

«Думи мої, думи мої...», «Зенітка», «Демократичні реформи Денікіна», «Мисливські усмішки», «Моя автобіографія».

Відповідь: «Демократичні реформи Денікіна» (1919), «Моя автобіографія» (1927), «Зенітка» (1944), «Думи мої, думи мої...» (1948-1955), «Мисливські усмішки» (1956).

7. Підсумок уроку.

Рефлексія

«Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого «щасливого дитинства». (М. Рильський)

• Прокоментуйте ці рядки.
• У чому новаторство Остапа Вишні?
• Продовжте думку: «Гумор Остапа Вишні вражає…, викликає у мене…, примушує замислитися…»

8. Оцінювання навчальних досягнень учнів.
9. Домашнє завдання.