Гуляю парком… Листя під ногами

Так ніжно і прощально шурхотить,

Осінній дощ дрібненькими сльозами

По парасолі, що тримаю, стукотить…

Така погода – більш для медитаціі,

Для філософських спогадів, думок…

А може – це природні декораціі

До драми про Франка Івана і жінок,

Які заволоділи його серцем.

Й, як три зорі, освітлювали душу,

Що стали музами його безсмертних терцій

Світ поділили  між бажаним й вічним "мушу".

Найперша, найніжніша "дівчина - зірничка" -

Рошкевич Ольга – світлий ідеал.

 Юнацьких мрій, натхненності  криничка.

Але арешт Івана їх стосунки обірвав.

Кохання перше, кажуть, незабутнє.

Людина важко може перенести його втрату.

Та все ж Франко із оптимізмом дивиться в майбутнє,

Із чистого листа життя планує розпочати.

Юзефу він стрічає в Станіславі.

Дзвонковська його серце підкорила.

Та знов "насмішки долі", ті  гіркаві

Відтяли злету мрій Івана крила.

Дівчину кликала до себе вже могила,

Несила опиратись їй хворобі…

І вічним сном кохання те спочило…

Франкове ж серце вдруге клякне у ознобі.

"Все, досить! Нащо ті душевні рани!

 Можливо пристрасне кохання не для мене?"

Та гоїть рани час, хоч залишає шрами.

І знов прийшла любов: нестримна і шалена.

Целіна – молода поштарка Львова

Заполонила думи, вкрала гордість й волю.

Й Франко розтанув, наче свічка та воскова.

Та він не знав, що принесе цей захват стільки болю.

Він так жадав у відповідь хоч трішки почуттів,

Але дарма… Як кажуть: "Не судилось".

Та героїнями дівчата стали трьох жмутків

І збірка Листячка зів'ялого з'явилась.

Гуляю парком…В спогадах -  рядочки  творів,

Трагедія чуттів великої людини…

А листя сипле із дубів та осокорів

Карбує в пам'яті Франкових  почуттів глибини.