Розміщено в електронному журналі

«Золоті сторінки освіти» № 3 (7) 2012

Донецького обласного інституту

післядипломної педагогічної освіти.

http://zolotistorinki.edu.tf

березень 2012

Мета: допомогти учням усвідомити страшну окраденість нашої культури тоталітарною системою, важливу перевагу духовного над матеріальним; сприяти формуванню національної самосвідомості; розвивати вміння розпізнавати й розуміти справжню вартість почуттів, вміння грамотно формулювати свої думки; спонукати до роздумів над вадами рідного народу, хворого манкуртством, розуміння темних сторін нашого «я», сприяти самозбереженню нації; виховувати толерантність під час дискусії.

Тип уроку: розвиток мовлення, формування знань, умінь та навичок.

 Обладнання: пам’ятка «Правила дискусії»

Перебіг уроку

1. Організація навчальної діяльності
2. Мотивація навчальної діяльності
   1. Учениця читає вірш-пісню Віктора Баранова «До українців»

                                 Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираючись в кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми перестали гордитись, що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас пісня, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми в Україні – таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах населенням зветься…

2. Слово вчителя

Не одне покоління свідомих українців хвилювали і мучили думки: Хто ми? Чиїх батьків діти? Погані внуки «славних прадідів великих?» Чому протягом століть чужоземні зайди насміхаються над нашою мовою, фальсифікують історію, знищують культуру? Пригадаймо, як заборонялися українські книжки і театр, як закривалися українські школи, знищувалася Січ, було розгромлене Кирило-Мефодіївське братство і, нарешті, указом сенату Російської імперії 1908 року всю україномовну культуру і освітню діяльність в Україні визнано шкідливою – «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности…» А сталінські репресії, голодомор як продовження великодержавного шовінізму вже в «нові» часи?..

Чому ми дозволили так збиткуватися над собою? Може, українці, в основній масі своїй, таки є «братами незрячими, гречкосіями», волами, які покірно ремиґають, коли їх ведуть на бойню?

Цими болючими роздумами пройнятий кожен рядок комедії Миколи Куліша «Мина Мазало», яка є видатним явищем мистецтва. Вона допомагає читачам усвідомити страшну окраденість нашої культури тоталітарною системою і сприяє формуванню національної самосвідомості, запаленню вогню українства.

На перший погляд, комедія видається прозорою, а відтак і легкою для читання і сприйняття. Насправді це не так. «Мина Мазало» – філософська п’єса, у якій майстерно поєднується тонкий гротеск з узагальнюючою символікою. Окрім того, це філологічна п’єса, яка вимагає мудрості в оцінці мовленнєвих полемік, гострих ідеологічних баталій. Твір дає фундамент для політичних узагальнень, історичних аналогій, роздумів над особливостями української культури.

3. Оголошення теми уроку
4. Формування знань, умінь і навичок

1. Повторення визначення дискусії

Дискусія – форма колективного обговорення, мета якої – виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв’язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.

2. Слово вчителя

Виступ під час дискусії – це  роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти розв'язання певної проблеми чи складного питання. Оскільки багато проблем, які постають у нашому житті, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер. Щоб виступ під час дискусії був цікавим, виступаючий повинен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу. Коли кажуть: людина спроможна добре виступити перед аудиторією, уміє самостійно роздумувати, сперечатися, відстоювати свої думки, судження тощо, це означає: вона не просто володіє необхідними знаннями, а й уміє їх використовувати практично.

Отже, виступ дискусійного характеру здебільшого будується таким чином: у виступі мають бути вступна частина (вказівка на те, що говоритиме виступаючий і чому), основна частина (виклад власних поглядів на певну проблему чи питання, докази), висновки (пропозиції). У такому виступі часто використовується ілюстративний матеріал для доведення основної думки (тези) висловлювання. Виступ дискусійного характеру намагайтеся будувати з доброзичливістю. Навіть виступ проти якоїсь ідеї, думки потрібно будувати як підтримку позитивного, що є в запереченнях того, хто з вами сперечається.

3. Ознайомлення з пам’яткою «Правила дискусії»

-  Відверто висловлювати думку.

-  Поважати точки зору всіх членів дискусії.

-  Бути тактовним. Слухати інших, не перебиваючи.

-  Не говорити занадто довго та занадто часто.

-  Водночас має говорити лише одна особа.

-  Дотримуватися позитивних ідей та стосунків.

-  Не критикувати себе та інших.

4. Правила побудови виступу

                  Теза – докази – аргументи – висновок.

5. Слово вчителя

Сьогодні на уроці, аналізуючи сцени дискусії про те, яка мова краща – російська чи українська, хто у кого крав слова і в який спосіб тощо, маємо зрозуміти, що немає загалом кращих чи гірших мов (поняття краси мови є відносними); є мови більш чи менш розвинуті, є краще чи гірше володіння мовою.

Микола Куліш розумів, що багатовікова бездержавність, необмежена сваволя можновладців витравлювали в українців душу, перетворюючи їх у манкуртів. Тавровані невільницькими комплексами обивателі вражені хворобою меншовартості й ущербності. Драматург, розкриваючи проблему національної політики радянської держави щодо української нації, не говорить за когось, а дає змогу висловлюватися своїм персонажам – Мині Мазайлу, тьоті Моті, дядьку Тарасу, Мокію. Відтак читачеві і глядачеві доводиться самому домислювати, що людина без історичної пам’яті – самотня, їй немає звідки черпати сили для життя. Отже, і  весь народ, який складається з таких людей, залишиться без історії.

У процесі роботи над комедією неминуче виникає запитання:

• Чи зможе такий народ існувати? Чи буди він взагалі народом?

6. Запитання для дискусії
   • Що ви думаєте з цього приводу?
   • З якою точкою зору ви не можете погодитися?
   • Який можна зробити висновок, ураховуючи різні думки?

     (Учні дійдуть висновку, що народ без історичної пам'яті – це не народ, а просто люди, з яких легко зробити рабів, нав'язавши їм чужу мову, чужі ідеали, чужих богів…

     Драматург поставив гостру на той час (та й нині) проблему самосвідомості українців. Його п'єса мала сприяти самозбереженню нації, спонукати до роздумів над вадами рідного народу, хворого манкуртством, до розуміння темних сторін нашого «я», зокрема рабської психології. Микола Куліш розгадав імперсько-шовіністичну політику більшовизму, спрямовану на знищення української національної культури, показавши у своєму творі «міщанство та українізацію» у 20-х роках, дослідивши, як сприймалися міщанами важливі тенденції суспільного буття країни).

7. Слово вчителя

Свою комедію Микола Куліш писав на «живому» матеріалі, який дав процес українізації, запровадженої у 20-х роках. Він узагальнював, типізував явища тогочасної дійсності, яскраво й глибоко розкривав закономірності життя, ставив одвічне питання – бути чи не бути українській нації. На сторінках драми ми бачимо, як Мина зрікається свого національного «я», намагаючись  «вилущитись» у російську культуру. Цей герой – не літературний привид, а реальна істота, український тип манкурта, нігіліста. До речі, Мазало мав прототипів. Так, дружина письменника Антоніна Куліш у «Спогадах про Миколу Куліша» зазначає: Ще працюючи над своїм «Миною», Микола якось зайшов до загсу і там прочитав список змінених прізвищ. Між іншим там було прізвище Гімненко, змінене на Алмазов. Це так його розсмішило, що він вирішив вставити цей випадок у п'єсу. Перед першою виставою п'єси прийшов до Миколи якийсь молодий чоловік і назвав себе доктором Алмазовим, то був той недавній Гімненко, якому незручно було, щоб публіка зі сцени чула це. Він просив Миколу замінити ці злощасні прізвища іншими. Микола ледве стримувався від сміху, але не згодився на зміни, бо, на його думку, в цьому була сіль п'єси.

А п'єса була вже готова до вистави. Обіцяв лише, що, може пізніше замінить. Бідний Алмазов пішов розчарований до хати, але, замовивши вже наперед квитки (їх трудно було дістати), був на виставі й реготався разом з усіма.

     Мина, тьотя Мотя, Баронова-Козино мали й інших прототипів, які належали як до найвищих московських та харківських елітних верств, так і до звичайних пересічних обивателів. Тому не випадково з постановкою п'єси виникли труднощі. Антоніна Куліш згадує: «Коли  «Мина Мазало» був готовий, Головрепертком з трудом дав дозвіл на виставу цієї п'єси в «Березолі». Публіка ж прийняла п'єсу з захопленням. Виходячи з театру, люди говорили:- Ну, мазайленята, збирайтеся до хати!».

• Давайте визначимо групи персонажів.

(Учні легко визначають дві групи персонажів, які різко протистоять одна одній. До першої належать Мина Маркович Мазайло, його дружина Килина Трохимівна, донька Рина, Баронова-Козино з філологічної країни «правильних проізношеній», тьотя Мотя – українка, яка нині живе в Курську.

Друга група – це Мокій, дядько Тарас з Києва, Уля Розсоха. У п'єсі окреслюється автором і третій табір – комсомольці. Вони стоять осторонь основних ідейних зіткнень, їх Мокій закликає собі на допомогу. Але виявляється, що комсомольці проповідують таку суспільну систему, де кожний буде лише номером (всесвітню номерну систему) і мова не матиме там ніякої ваги.

• Чи є в п'єсі «позитивні» і «негативні» герої?

8. Виступ учнів

Учні на передодні отримують завдання щодо характеристики персонажів, готують відповіді міні-групами, аргументуючи свої твердження відповідними переконливими «фрагментами тексту», ілюстраціями тощо. При аналізі використовується діаграма (схема 1), у який шляхом обговорення визначаються всі позитивні та негативні риси характеру персонажів комедії. І, з рештою, математичними символами «+» або «–» позначається їх приналежність до позитивного чи негативного угрупування.

• Так, харківський службовець Мина Мазало – символ національного нігілізму, огидного й потворного. Він заперечує все українське, готовий знищити рідного сина, щоб не заважав поміняти прізвище.
• Мотрона Розторгуєва – сатиричний тип, що яскраво уособлює російський великодержавний шовінізм. Микола Куліш дотепно і в'їдливо виписав цей образ. Тьотю Мотю Мазайли викликають з Курська телеграмою «страшного змісту»: «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів з укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно». Мотрона одразу кидає свій базар і вибуває в Харків. Шовіністична зверхність, сентенції типу: «Це ви серйозно, чи по-вкраїнському?», «…українська мова – це просто австріяцька видумка», «Да єтого нє может бить, потому, што єтого не может бить нікада» – приголомшують представників супротивного табору. Чорносотенка  тьотя Мотя ходить по квартирі Мазайлів «Наполеоном», бо вважає, що вона робить велику ідеологічну страву. Мазайлиха називає її «спасителькою».
• Учителька «правильних проізношеній» Баронова-Козино – символ старої школи. Ця музейна фігура позначена скептичним гумором.
• Дядько Тарас – тип українського псевдонаціоналіста. Автор тонко іронізує з національної обмеженості свого героя, показує, як гнеться дядько Тарас під тиском дурноверхої тьоті Моті і погоджується на зміну прізвища, пропонуючи Мазайлу свої варіанти. Він не розуміє, що втрата прізвища веде до знищення національного коріння рідного народу «Думалось – Мазайловський, мірялось – Мазайлович, мріялось – Мазайленко з корінням «маз» вийде, а вийшов Мазєнін. П'ять на п'ять було! Ой дурень я, дурень!...».
• Цікаві ідейно-естетичні функції виконує в комедії образ Мокія. Молодий хлопець ретельно вивчає українське мистецтво, шукає виважені критерії для правильної оцінки рідної мови. Це йому віддає драматург свою любов до українського слова. Проте Мокій, як і всі інші персонаж комедії, захоплений формою, а не змістом проблеми, тому й не може сприйматися серйозно. Він буває смішним і безпорадним, злим і огидним у багатьох сценах п'єси. Національна самосвідомість Мокія зведена до боротьби за її зовнішні ознаки. Отже Мокій Мазало. Цей дивакуватий юнак, без сумніву, «позитивний герой». Але у його розумінні чи довжина ніг відступає на задній план перед «специфічно своїм».

Проте не слід забувати, що до кожного персонажа комедії автор ставиться з долею – хоч і неоднаковою – іронії. Мокій – дитя свого часу і син свого народу, який нарешті здобув можливість вдихнути на повні груди кисень українського відродження. Але як від надміру кисню йде обертом голова, так і в Мокія з'являються дивацтва на зразок «антропологічних обмірів» чи «українізації» об'єкта своїх уподобань. Загальнолюдське (Ромео і Джульєтту, скажімо, не цікавили розміри черепа).

• Непокоїть і дружба Мокія з комсомольцями такими собі «м'ячико-футбольними» функціонерами, добре підготовленими політично і ладними виконати будь-яку вказівку «згори». Незабаром перед Мокієм постане дилема: чи йти за комсомолом, який сповідує ідеологію «товариша номер 35-51», чи залишитись українцем і потрапити туди, де Макар телят не пас.

Отже, старшокласники доходять висновку, що позитивних дійових осіб у комедії «Мина Мазало» -  немає.

9. Заключне слово вчителя

Механізм зречення власного «Я» ціною пролиття невинної крові можна простежити і в повісті Б. Антоненко-Давидовича «Смерть»; перетворення країни в суспільний концтабір відбувається в «Санаторній зоні» М. Хвильового. І в «нумерації всесвітньої комуни» зловісне проглядає тоталітаризм – від ГУЛАГу і Освенціма до Мордовської мережі, де «концтаборів більше, ніж колгоспів». До речі, саме є в Мордовії, на початку 80-х, незважаючи на покарання карцером, В.Стус вперто зриває з табірного бушлату нашивку з номером, протестуючи, тим самим, проти приниження людської гідності.

Безперечно, симпатії автора комедії – на боці Мокія як стрижневої постаті твору, але із застереженням і певною мірою іронії.

10.    Підбиття підсумків дискусії

• Співставлення очікуваних результатів уроку з реально виконаними.
• Рефлексія. Прийом асоціацій.

5. Домашнє завдання

Повторити відомі засоби зображення комічного,

*** Підготувати доповіді: «Майстерність Куліша у створенні комічних ситуацій та характерів».

Література

1. Жила С. Вивчення комедії Миколи Куліша «Мина Мазало» у школі// Дивослово. – 1998. – № 1.

2. Куліш А. Спогади про Миколу Куліша // Куліш М. Г. Твори у 2т. – К., 1990.

3. Куліш М. П'єси, статті, виступи, документи, листи, спогади // Упоряд. Л. Танюк. – К., 1990.

Полив'яна  Н. С.  Диспут як фактор розвитку творчого мислення учнів  // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2008. - № 1.