Вівторок, 23.10.2018, 23:07
Знання - знаряддя, а не ціль...
 Персональний сайт учителя Балуєвої О.В.

Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні лінки

Міністерство освіти і науки

Селидівський відділ освіти

Методична служба Селидового

Сайт Гірницької ЗОШ №17

У професіоналізмі - дія!

Пошук
Статистика
Головна » Статті » Порфоліо » Позоурочна діяльність

Робота на міський тур Всеукраїнської краєзнавчої експедиції "Моя Батьківщина - Україна"

РОЛЬ НАРОДНОПІСЕННОЇ ТВОРЧОСТІ ГІРНИЦЬКОГО САМОДІЯЛЬНОГО АНСАМБЛЮ АВТЕНТИЧНОГО СПІВУ «ЧЕРВОНА КАЛИНА» У ГРОМАДЯНСЬКОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ МІСТА ГІРНИК ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 

 

ВСТУП

 

Українська пісня – це джерело духовного

й національного здоров'я українського народу,

 мов Біблія минулого, мов Заповіт майбутнього

О. Кошиць

 

У наш час, коли відбуваються активні процеси становлення державності, культурно-національного відродження країни та повернення народу до своїх духовних скарбів, важливе значення надається громадянському вихованню молоді.

Теоретичний аналіз засвідчує, що в практиці сьогодення проблема громадянського виховання розробляється на державно-програмному, концептуальному та практичному рівнях. Так, державні документи, зокрема Конституція України, Закон України «Про громадянство України» визначають права і обов'язки громадян України. «Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті» одним із пріоритетів розвитку освіти називає національне і громадянське виховання, яке має здійснюватися упродовж усього процесу навчання дітей та молоді [5]. За означеним державним документом, в основу цих важливих напрямів виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім¢ї і школи, наступності та спадкоємності поколінь. Національне та громадянське виховання має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності.

Для реалізації громадянського виховання важливо забезпечити поєднання громадянських знань та вмінь, досвід соціально-політичного життя, громадянські якості, усвідомлення демократичних норм та установок поведінки. Усі ці компоненти складають основу громадянської культури особистості, яка формується в аспекті загальнолюдських, національних надбань та пріоритетів відкритого громадянського суспільства. Отже, у процесі національного відродження України особливо гостро постає проблема громадянського виховання особистості, адже історія розвитку людства доводить, що майбутнє кожної держави залежить від того, наскільки вона зможе забезпечити виховання духовно зрілих, соціально-активних громадян.

Як вказано в педагогічному словнику: «Громадянськість – це усвідомлення кожним громадянином своїх прав і обов'язків щодо держави, суспільства і почуття відповідальності за їх становище» [1,75]. Звідси, громадянське виховання спрямоване на формування особистості, яка відповідально ставиться до власних громадянських обов'язків, глибоко усвідомлює, що від її дій залежить як і власне життя, так і доля близьких людей, народу і держави.

Отже, в процесі громадянського виховання формується громадянин держави, від суспільної активності якого залежатиме доля нашої країни, її майбутнє. Формування громадянських якостей особистості передбачає тісний зв'язок усіх начальних дисциплін. У таких умовах все більше зростає роль фольклористики та мистецтвознавства як джерел духовного збагачення підростаючого покоління. А виховна роль народного музичного мистецтва набирає нової сили. Провідні вітчизняні педагоги й музикознавці одностайно стверджують, що музика більше, ніж будь-який інший вид мистецтва, впливає на формування ідейних і морально-етичних почуттів, національної самосвідомості, виховання всебічно розвиненої особистості, засвоєння історії та культури свого народу. У своєму навчальному посібнику «Українська музична фольклористика» А. Іваницький пише: «На початку третього тисячоліття головним предметом інтересу стане людська психіка. І тоді фольклор з його глибиною пам'яті у десятки тисячоліть стане одним із найбагатших джерел для пізнання Історичною Людиною найцікавішої із світових таємниць – таємниці самої себе».

  Народ – талановитий педагог. Він надавав формуванню громадянських якостей особистості першорядного значення. Народну музичну культуру можна назвати неписаним підручником з педагогіки, який мав значні дидактичні можливості. Вона століттями вбирала досвід, мудрість, знання, досягнення і передавала їх підростаючому поколінню. Вивчення музичної культури допомагало молоді усвідомити себе як особистість, розвивати естетичний смак, формувати здатність оцінювати події, допомагало засвоювати цінності культури народу, примножувати педагогічний досвід попередніх поколінь.

   Народне музичне мистецтво – джерело знань і засіб формування національного світогляду, ціннісних орієнтацій, морально-етичних переконань особистості засобами кращих зразків народної музики. За його допомогою було можливим здійснення емоційного впливу на молодь з метою формування таких громадянських якостей особистості, як почуття патріотизму, інтернаціоналізму, національної гордості й гідності, свідомості й самосвідомості, любові до Батьківщини.

   Українське музичне мистецтво включало твори, які пропагували високі моральні норми та ідеали і передавали уявлення про головні загальнолюдські цінності: знання свого родоводу, громадянський обов'язок, історичну пам’ять. У ньому були втілені ідеали й прагнення народу, його думки, почуття, мрії та фантазії. Учені-дослідники (О. Воропай, О. Дей, В. Гнатюк, М. Грінченко, Ф. Колесса, М. Леонтович, М. Лисенко, Г. Нудьга, О. Правдюк та ін.) вважали, що знання музичної творчості надавало молоді можливість якнайбільше дізнатися про свій народ.

Пісня – це особливий музичний жанр. Вона передає почуття, сокровенні думки людини, вона є своєрідним літописом життя. А народна пісня – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Розуміння учнями процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму.

Історичний шлях, що його пройшла українська народна пісня від свого народження до наших днів, не був простий і легкий. Болючі удари долі, яких зазнав український народ, відчула українська народна пісня. Не раз і не два навала ворогів змітала з лиця землі творців і виконавців народної пісні. Але та вокальна культура, що збереглась у народній пам'яті, гамувала духовний біль і смуток, об'єднувала, цементувала, давала надію на краще майбутнє, кликала до боротьби за втрачені права і волю. Народна пісня щораз оживала, знову розвивалась. Старі форми її часом відмирали, інші народжувались. М. Гоголь писав, що українська народна пісня – «Це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, очолююча все життя народу. Пісні для Малоросії – все: і поезія, і історія, і батьківська могила».

У пісні зберігаються і передаються від покоління до покоління традиції народу, особливості його генофонду в усіх проявах життя. Народ оцінюється не стільки по природних багатствах його землі, скільки по духовних надбаннях. У сучасному світі молодь легко зрікається рідної мови, звичаїв, традицій. Для них українська пісня могла б стати ґрунтом для усвідомлення себе українцями. Та невтішне становище нашої народнопісенної культури нині чимдалі більше турбує всіх, хто не байдужий до її долі. «Чи співатимемо ми в XXI столітті?» – таке тривожне запитання звучить небезпідставно. Чи стане народнопісенна творчість джерелом громадянського виховання дітей та молоді, засобом формування в них громадянської компетентності, національної самосвідомості, патріотичних позицій і переконань, любові до своєї Батьківщини – незалежної України.

Тому дослідження ролі народнопісенного мистецтва у громадянському вихованні учнів є актуальним питанням сьогодення тим більш, що ця проблема  є ще не достатньо вивченою, і  тому  потребує  дослідження.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

 ГІРНИЦЬКОГО САМОДІЯЛЬНОГО АНСАМБЛЮ

АВТЕНТИЧНОГО СПІВУ «ЧЕРВОНА КАЛИНА»

ЩОДО ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ

ДІТЕЙ МІСТА ГІРНИК

Для того, щоб розкрити вплив української пісні з репертуару Гірницького самодіяльного ансамблю автентичного співу «Червона калина» на виховання патріотичних почуттів у молоді міста, нам треба: по-перше, з'ясувати значення слова автентичність, по-друге, дослідити вплив української народної пісні на формування громадянських рис учнів школи. Адже вивчення та аналіз українського народного музичного мистецтва сприятиме формуванню громадянських якостей особистості, патріотичних настроїв, допоможе усвідомити свою значущість в умовах розбудови національної системи освіти й виховання молоді.

Особливої актуальності це набуває сьогодні, в наш непростий для країни час, коли варто пам'ятати хто ми є, чиїх батьків діти. І саме тому, реалізуючи мету залучення підростаючого покоління до народнопісенних джерел, було створено фольклорний ансамбль «Червона калина». Цей гурт добре знаний як на Донеччині, так і за її межами. Репертуар ансамблю багатий: має близько 100 місцевих українських народних пісень. До старих пісень, зібраних «Червоною калиною», щороку додаються нові.

Творча біографія народного аматорського фольклорного колективу автентичного стилю «Червона калина» багата. Неодноразово вони приймали участь у фестивалі «Сорочинський ярмарок» (м. Полтава). Жодне районне чи міське свято не обходиться без «Червоної калини».

До краси рідної пісні ці жінки прилучають дітей. На концертах вони разом виконують старовинні та сучасні українські пісні. Керує «Червоною калиною» Тюпіна Людмила Іванівна.

Народна пісня – один з яскравих творів музичного фольклору, що входить у життя дітей як основа української музичної культури. Правдивість, поетичність, багатство мелодій, розмаїтість ритму, ясність, простота – характерні риси української пісенної народної творчості. Мелодійні особливості української народної пісні надають їй неповторну принадність. Адже саме українська пісня – національна гордість України. Треба долучати всіх дітей до вивчення цих пісень, бо українські пісні, на жаль, вже трохи відійшли на другий план, а діти слухають та співають лише сучасні музичні твори. А як же автентичні? До речі тлумачення даного поняття викликало у сучасних школярів певні утруднення: пояснити лексичне значення слова змогли всього вісім школярів з семи десяти одного респондента, що складає 11% від кількості опитаних учнів 8 – 11 класів.

«Словопедія» дає таке визначення поняттю: автентичний (від грецької – справжній) – дійсний, вірний, той, що ґрунтується на першоджерелі, оригіналі. Автентичні тексти – тексти документів, викладені кількома мовами, що розглядаються як однаково достовірні [7]. В музиці автентизм виділився у напрямок виконавського мистецтва, метою якого є досягнення відповідності сучасного виконання оригінальним, «історичним» уявленням. Цей напрямок пов'язаний із реконструкцією старовинних інструментів, вивченням виконавських прийомів і стилів минулого. Особливим напрямком музичного автентизму є автентичне виконавство народної музики.

Відродження, збереження і примноження народнопісенного співу важливе для існування народу. За його допомогою здійснювався зв'язок між поколіннями, передавалися здобутки, досвід, знання, ідеали.

Народна манера співу – малодосліджена, нерозкритими залишаються питання вокальної методики народної манери співу. Дехто вважає такий спів непрофесійним. Чеський етнограф Л. Куба зазначає, що «в порівнянні з фольклорним виконавством класична школа співу є досконалішою завдяки технічній майстерності». Хоча з таким твердженням можна посперечатися, якщо зважити на помітну складність багатьох народнопісенних зразків, виконання яких вимагає від народного співка неабиякої техніки співу. Існує кілька підходів до тлумачення поняття народної манери виконання. Народнопісенне мистецтво охарактеризував Д. Євтушенко «Народник спів – це таке джерело, з якого походять і живляться всі різновиди вокального мистецтва, все краще і найцікавіше, що створене генієм народу  в галузі співу, в ньому весь комплекс найрізноманітніших ресурсів сучасного вокального мистецтва». Автор говорить, що народна манера співу впливає вражаюче на слухачів, але часто зазнає спотворення і через те перетворюється на «щось подібне до кривляння, навмисного спрощування, вульгаризації співу».

Характерною рисою автентичного співу є точність відтворення всіх особливостей народної співочої традиції. Як зазначає С. Грица, автентичний фольклор, а також і манера, потребують однорідного, «гомогенного, автентичного середовища» [2, 224]. Репертуар автентиків складається з пісень, що побутують в їх місцевості (етнографічному регіоні.  Традиційне виконання - а capella, іноді - під музичний супровід.  Адже народне виконавство виникло і функціонує в народній масі для вдоволення її естетичних потреб, а не для зовнішнього оцінювання вартостей. Ознака «народний» може характеризувати приналежність співу до певного народу. Характерною рисою автентичного співу є точність відтворення всіх особливостей. Дослідники вбачають основну суть народної манери в її зв'язку з побутовою мовою, яка ознайомлена в своїх діалектах(адже народна манера співу і фонетика органічно пов'язані у сплаві мелодії і слова), з особливостями подачі звуку, тембру та вокальних засобів (відкритий звук, мелізматика тощо). Також особливості народного виконавства залежать від індивідуального модусу мислення виконавця (за визначенням С. Грици, індивідуальний модус мислення – «це сформовані під  творчі риси окремого індивіда» [3, 95]). Ф. Колесса вказує на тісний зв'язок між піснею та виконавцем, який зумовлений «давньою традицією індивідуалізації творчого матеріалу, здатністю переживати особистісне в процесі виконання пісні змістовну наповненість мелодії».  

Відроджувати в місті справжні зразки автентичної музики став самодіяльний пісенний колектив автентичного співу «Червона калина», який співає переважно фольклор східноукраїнського регіону. «Пісня наша – це джерело народної наснаги та звитяги. Кожна українська душа не може не співати, кожен українець не може не звучати – така правда», – зазначила під час бесіди керівник ансамблю Тюпіна Людмила Іванівна.

Є країни, де фольклор поруч із мовою, малярством і ментальністю є візитівкою народу. У Західній чи Центральній Європі фольклор поважають хоча б так, як атеїст поважає віруючих, або людина з міста заздрить багатству мови селянина. Фольклорні фестивалі проводяться майже в кожному містечку, піднімаючи регіональний патріотизм мешканців, а молодь має моду на свої фотографії у народних строях окремої місцевості. Чому так є у них, і не так – у нас? Чому більшість наших співгромадян, побачивши оголошення про фольклорний концерт, скептично усміхається, уявляючи зібрання тих, «кому за 50».

Видатний український фольклорист, літературознавець М. Сумцов у своїй праці «Українські співці й байкарі» посилався на статтю Михайла Грушевського, опубліковану 1907 р. у «Літературному Науковому Віснику», який докоряв українському суспільству «за таке його національне оспальство і лінивство»: «Український народ має народну музику, мелодію може найбагатшу з усіх культурних народів, а як же безконечно мало використала українська суспільність це багатство, як мало ввела в свій ужиток з цієї скарбниці» [6, 18].

Національне музичне мистецтво – одне з цінних духовних надбань народу за його багатовікову історію, засіб збереження і передачі педагогічної інформації. А чи слухає сучасна молодь народні пісні, чи співає українською?

Нами було опитано сімдесят одного учня 8 – 11 класів Гірницької загальноосвітньої І – ІІІ ступенів школи № 17 на предмет їх ставлення до української народнопісенної творчості (додаток 1). Результати анкетування свідчать: учні вивчали народні пісні на уроках музики, шкільних позакласних заходах, фольклорних фестивалях тощо, але при цьому більша частина опитуваних  затруднялась із наведенням прикладів знаних ними народних пісень, згадуючи лише виокремленні рядки, або навіть слова. Також діти мало що знають про історію виникнення тієї чи іншої пісні. Ця ситуація і призводить до відсутності у дітей яскравих вражень від почутих композицій, емоційного ставлення до них. Дані опитування свідчать про те, що запас уявлень дітей про народну пісню обмежений і визначається швидше переглядом концертів, телепрограм, аніж власним досвідом, набутим на музичних заняттях.

         Під час розмови про українські народні пісні більшість дітей відповіли, що їх батьки рідко співають українською, що прослуховування народних композицій не викликає захоплення, і загалом,  характеризували даний жанр як «не дуже цікавий». Багато опитаних  не могли пригадати назви українських народних пісень, які вони виконували на шкільних святах; загалом дитячі враження не чіткі, уривчасті. Багато опитаних не могли розкрити зміст слова автентичний, говорили, що народна пісня не популярна серед молоді. На питання: де зараз можна почути українську народну пісню, відповідали: переважно – на весіллі, інколи – на якійсь гостині, зрідка – колискову, та й то радше у виконанні бабусі, а не молодої мами. Учні говорили, що усна народна творчість – це минувшина, щось таке, що давно записане, видрукуване i зберігається на полицях, що доводилося слухати гуртові співи тільки в дорослій компанії, де співають в основному одні й тi ж пiснi. Що народна творчість не розвивається зараз, у наші дні.

Отже, зі слів респондентів, народна пісня поступово втрачає свої позиції. Мабуть, це можна пояснити тим, що кожне покоління любить свою музику, яка відображає стрімкий плин часу. Можна також звинуватити технічний прогрес: мовляв, легше увімкнути будь-який музичний пристрій, аніж співати самому. Але наскільки теплішою, невимушенішою стає атмосфера в домі, коли люди співають! Пісня справді здатна об'єднати, зачарувати і пробудити найкращі почуття, зачепити найтонші струни людської душі. Хто це відчув, прагнутиме відчути знову.

Саме таким ентузіастом народнопісенної справи виявилась Тюпіна Людмила Іванівна, яка левову частину свого життя присвятила відродженню й популяризації національно-пісенного фольклору України, вихованню та прилученню молодого покоління до зразків автентичного фольклору рідного краю (відеододаток).

Вже три роки учасники фольклорного гурту «Червона калина», створеного у місті Гірник, виконують свою творчу місію, демонструючи широкому загалу найцікавіші зразки маловідомих архаїчних народних пісень. Тринадцять жінок пенсійного віку та їх керівник Тюпіна Л. І. – люди, закохані у пісенну культуру. Результатом їх щирого захоплення, підкріпленого копіткою творчою працею та невпинним пошуком, є чималий доробок, що нараховує кілька десятків чудових зразків рідкісних творів. А також перемоги на пісенних конкурсах старовинної культури і живої історії «Відлуння рідного краю», «Ярмарок народних талантів», «Сорочинський ярмарок» тощо. «Всі перлини нашої культури ми прагнемо донести до сучасників,– зазначає Людмила Іванівна, розповідаючи гостям про очолюваний нею колектив. – Ми знайомимо слухачів зі специфікою народного співу на прикладі пісень, яких не знайдеш у хрестоматійних збірниках фольклору, це рідкісні пісні, наспівані старенькими сільськими бабусями. Наша принципова позиція полягає у відтворенні старовинної народної пісенної традиції у її аутентичному вигляді без будь-яких доопрацювань та обробок».

На нашу думку, любов до народної пісні закладається у сім'ї. Певну роль відіграє школа й позашкільні установи. А ще – радіо й телебачення, конкурси і концерти, народні свята й гуляння… Гадаємо, не варто боятися робити інструментальні обробки народних пісень, сучасне аранжування – від цього народна пісня тільки виграє у тому сенсі, що легше й природніше займе чільне місце в юних душах.

Нам потрібно самим добре пізнати свої мистецькі скарби, плекати і зберігати українську народну пісню, шанувати її відповідно, при всякій нагоді популяризувати, тим самим прискорити процес закріплення у світі імені українців як висококультурного, рівного з іншими народу. Нехай українська народна пісня консолідує і об'єднує нашу націю, звучить одностайно і могутньо по всьому світу, переконливо і переможно!

Ми горді тим, що змалку пізнали всю велич і красу цього неоціненного народного скарбу. «Втіхо моя, пісне українська! Мов дотик зачарованої істоти, ти зміцнюєш мої сили, кріпиш почування, викликаєш жадобу життя, що таке огидне і безталанне, жадобу іншої доби. Велика, незрівнянна певно сила твоя, коли ти зачудувала Європу, перейшла нетрі Азії, прийнялася в Америці, а може ще й по інших сторонах світу»,– так писав про українську народну пісню П. А. Грабовський.

Отже, залучення до народнопісенної творчості дітей – один із важливих шляхів у вихованні, оскільки музика надто впливає на почуття, викликає до життя ще неусвідомлені думки і почуття, очищає душі від всього малого й випадкового, зміцнює гідність людини, його віру у внутрішні сили. Музичне мистецтво, відбиваючи життя, стверджує моральну красу людини, цінність дружби, вірності, розкриває багатство душевного світу.

І починати варто з початкової школи. Бо саме діти молодшого шкільного віку дуже гостро відчувають прекрасне й тягнуться до нього. Сприйняття творів музичного мистецтва представляє необмежені можливості. У процесі музичного виховання діти набувають вміння слухати музику, запам'ятовувати та розпізнавати її, починають радіти їй; вони переймаються змістом твору, красою його форми й яскравих образів. У них розвивається інтерес до музики, тому надалі і любов до неї. Через музичні образи дитина пізнає прекрасне у навколишній дійсності. Тому завдання дорослих – прищепити дітям любов до прекрасного, розвинути почуття товариськості і шляхетності, почуття патріотизму і поваги рідних витоків. Тепер до нас поступово повертається національна пам'ять, і ми по-новому починаємо ставитися до старовинних свят, традицій, фольклору, художніх промислів, декоративно - прикладного мистецтва, у яких народ залишив нам найцінніше із своїх культурних досягнень, просіяних крізь сито століть. І тільки шляхом спілкування з народними пісенними колективами, шляхом проведення фольклорних свят, відвідування концертів, конкурсів, поступово формується світогляд, морально-естетичні смаки, та патріотичні почуття гордості за свою землю та свій народ.

Інтерес української сучасної педагогіки до кращих зразків українського національного фольклору – це не ностальгія, а усвідомлення та шана до тих колосальних зусиль сотень попередніх поколінь, які зумовили сьогоднішній рівень культури нашого суспільства, її розвиток та досягнення.

ВИСНОВОК

Багато хто з-посеред дослідників стверджує, що пісня є найголовнішим духовним здобутком нашого народу, пісенність – провідною рисою його творчого генія, а особливе поетичне світосприймання – визначальною прикметою національного психоустрою, менталітету. І це, поза найменшими сумнівами, так. Адже жоден інший народ упродовж свого існування не нагромадив такої кількості – понад 300 тисяч одиниць – довершених, високохудожніх, чарівливих зразків піснетворчості.

       Українці співали завжди. На кожному етапі історії пісня супроводжувала їхнє життя. Навіть нині, коли національні культури під потужним тиском маскульту почали занепадати, коли народи втрачають своє коріння підпадають під вплив національної уніфікації, українці все-таки плекають свою пісню, бережуть свою пісенну душу. Хоч і не з такою інтенсивністю, але з такою ж яскравістю, самобутністю, майстерністю процес піснетворення триває і нині.

Отож, національно-патріотичне виховання – це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної школи, що реалізується в урочній та позаурочній діяльності.

Отже, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури, музичного мистецтва, під час проведення позакласних заходів сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

І не останню роль у цьому відіграють самодіяльні народні колективи, зокрема  Гірницький самодіяльний ансамбль автентичного співу «Червона калина».

Україна славиться та пишається багатою національною пісенною скарбницею, яка є символом та душею талановитого українського народу. Любов та шана до народних видів мистецтв передавалась, в усному або письмовому вигляді, від покоління до покоління. З надзвичайною майстерністю та виваженістю музичних форм, створювались найкращі пісенні твори. Розмаїття пісенних жанрів є не лише свідченням мистецтва, але й акцентує увагу на тому, що пісня застосовувалась в усіх сферах життя. Нам потрібно самим добре пізнати свої мистецькі скарби, плекати і зберігати українську народну пісню, шанувати її відповідно, при всякій нагоді популяризувати, тим самим прискорити процес закріплення у світі імені українців як висококультурного, рівного з іншими народу. Нехай українська народна пісня консолідує і об'єднує нашу націю, звучить одностайно і могутньо по всьому світу, переконливо і переможно!

Прислухайтесь, шануйте, поважайте народну творчість – скарбницю нашої мудрості, нашої iсторiї, яку ми передамо наступним поколінням.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - / К.: Либідь, 1997. - 374 с.
  2. Грица С. Й. Трансмісія фольклорної традиції: / Етномузикологічні розвідки.-Київ-Тернопіль: "Астон", 2002.-236с.
  3. Грица С. Й. Фольклор у просторі та часі. Вибрані статті. – Тернопіль: /Астон, 2000.- 228с.
  4. Єлагіна Т. В. / Роль народного музичного мистецтва у процесі формування громадянських якостей особистості http://studentam.net.ua/content/view/7393/97/
  5. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. - / К.: Шкільний світ, 2001. - 24 с.
  6. Сумцов М./ Українські співці й байкарі. – Харків, 1910. – 19 с.
  7. http://slovopedia.org.ua/36/53392/232890.html

 

Анкета для учнів 8 – 11 класів

 

  1. Чи вивчали ви пісні на уроках музики?
  2. Чи знаєте ви історію виникнення народних пісень?
  3. Чи чули ви народні пісні від ваших батьків?
  4. Чи подобається вам українська народнопісенна творчість?
  5. Чи часто ви слухаєте народні пісні?
  6. Чи співаєте ви народні пісні?
  7. Чи доводилось чути автентичну музику?
  8. Чи можете дати визначення автентичності?
  9. Які народнопісенні твори вам подобаються більше: автентичні чи перероблені?
  10. Як ви вважаєте, чи популярні зараз народні пісні?
  11. Чи проводяться у школі заходи щодо пропагування народнопісенної творчості?

 

Категорія: Позоурочна діяльність | Додав: olenabalyeva (05.12.2015)
Переглядів: 513 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
...
Вхід на сайт
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz