Освіта завжди була одною із основних цінностей людини, найважливішим компонентом духовного становлення особистості. Вона охоплює діяльність сформованих освітніх установ, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань і досвіду. Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами готувати нові покоління до життя, до вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. Право на обов’язкове здобуття загальної середньої освіти закріплено Законом України «Про загальну середню освіту». Це означає, що всім молодим людям надається і гарантується можливість закінчити середній навчальний заклад, що в системі освіти відсутні перешкоди для її отримання. Однак, трактування загальної середньої освіти, як безумовно обов’язкової, призвело на практиці до формальної гонитви за абсолютним охопленням всіх, хто закінчив неповну середню школу, повною середньою освітою, що, за думкою вагомого числа педагогів, веде до зниження якості знань, завищенню оцінок та інших значних недоліків у навчанні та виховній роботі. Це, безперечно, є однією з ключових проблем навчання у старшій школі, ні в якому разі не сприяє мотивації частини учнів старших класів до свідомого здобуття знань.

Поряд з цим школа відіграє велику роль у становленні людини як особистості, формуючи звички, манери, знання та світогляд, виховуючи цінності і необхідні навички, особливої значущості це набуває саме у школі ІІІ ступеня. Також система шкільної освіти намагається пом’якшити протиріччя між суспільством, родиною і молодою людиною, тобто соціалізує підлітків, надає можливість знайти свою роль у світі. Молоді важливо навчатися, і вона це розуміє, тому що саме освіченість надає можливість реалізувати себе в майбутньому. Але так чи інакше більшість старшокласників вчиться тільки для того, щоб отримувати гарні оцінки, не усвідомлюючи, що людині потрібно володіти життєво важливими компетенціями, щоб стати успішним. У європейській педагогіці в проблемі оцінювання знань, навичок і вмінь звертається увага на такі методики, які сприяють розвитку особистості учня, формуванню позитивного «Я-образу». В українських же школах знання, навички та вміння учнів оцінюються після контрольних дій шляхом їх перевірки. Крім того і середній бал атестата впливає на рейтинг випускника школи при вступі до ВНЗ, що підвищує соціальну залежність учня від оцінки. Тож наступна проблема сьогоднішньої організації навчального процесу та оцінювання знань учнів у школі полягає в тому, що система шкільної освіти налаштована не стільки на здобуття учнем ґрунтовних знань, скільки на відтворення ним поточного матеріалу та його оцінювання. Такий підхід не може характеризуватись ґрунтовністю та глибиною засвоєння учнем відповідних знань та вмінь.

Також у Законі України «Про загальну середню освіту» стверджується, що «… загальна середня освіта є … складовою безперервної освіти». [1] Це підтверджує, що у сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, і тому вона не може обмежуватися лише періодом шкільного навчання, бо випускник школи – це людина не просто освічена, а та, що самостійно здобуває знання, готова до прийняття морально виправданих рішень. Тож вимогою сьогодення є потреба в постійному підвищенні рівня знань, що обумовило появу такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Неперервна освіта має забезпечити гармонійний розвиток кожної особистості, виховувати в кожній людині свідому потребу в підвищенні рівня знань протягом усього життя. Постає третя істотна проблема: подолання соціального стереотипу ставлення до неформальної освіти як неповноцінної.

Це доводить, що проблем у державній освітній галузі – безліч. Хоча існуюча шкільна система, так чи інакше, виконує свою функцію стосовно надання учням базових знань з мови, літератури, історії, математики та інших стандартних дисциплін. Більш того, українські школярі регулярно отримують високі нагороди на різних міжнародних олімпіадах. Однак, батьки, учні та й самі працівники освітньої системи відчувають, що з нею щось не так.

Тож у даній роботі ми проведемо дослідження щодо ставлення сучасних старшокласників до шкільної освіти, дізнаємось, що мотивує молодь до самоосвітньої діяльності, сприяє підвищенню зацікавленості результатами навчання, сформулюємо поради, які сприятимуть підвищенню якості викладання. Адже саме питання освіти має унікальний характер, бо завдяки йому можна вирішити низку соціальних проблем і гострих питань.

Мета роботи – виявити місце освіти у системі цінностей випускників загальноосвітнього закладу, з’ясувати готовність учнів старшої школи займатись самоосвітньою діяльністю паралельно зі здобуттям формальної освіти, сформулювати поради, які сприятимуть підвищенню якості освітнього процесу.

Для реалізації поставленої мети слід виконати наступні завдання:

• висвітлити поняття молодь, освіта, освіченість;
• з’ясувати, яке місце займає освіта у системі цінностей сучасної молоді, які перспективи дає у подальшому житті;
• описати розуміння молоддю освітнього процесу як складової становлення особистості;
• проаналізувати готовність учнів старшої школи займатись самоосвітньою діяльністю паралельно зі здобуттям формальної освіти;
• визначити рівень готовності випускників школи навчатись протягом життя;
• дослідити проблеми освітньої галузі, та недоліки системи навчання учнів старшої школи;
• розробити поради щодо підвищення ефективності самоосвітньої діяльності;
• сформулювати поради, які сприятимуть підвищенню якості викладання.

Об’єктом дослідження виступає ціннісний вимір освіти у свідомості молоді.

Актуальність роботи полягає в тому, що у сучасному інформаційному суспільстві цінність освіти із кожним днем все більше зростає, набуває нового значення самоосвіта, і все більше поширюється поняття «освіта протягом всього життя», саме тому, важливо дослідити, як сучасна молодь сприймає освіту, чи готові випускники загальноосвітніх навчальних закладів до неформальної освіти.

Методи дослідження. У роботі використані наступні методи дослідження: термінологічний, описовий, метод порівняльного аналізу, логічного узагальнення, спостереження, порівняння, анкетування, а також метод глибинного інтерв’ю, узагальнені результати якого ми можемо розповсюджувати на всю сукупність і узагальнено говорити про певне суспільство.

У процесі дослідження методологія полягала в тому, щоб з’ясувати та вивчити ставлення старшокласників до освітнього процесу.

Склад і структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти дослідження проблеми

1. 1. Трактовка поняття молоді, освіти та освіченої людини

Молодість та юні роки асоціюються у людей із ключовими рішеннями, активністю, волею та насиченим життям. Молода людина має багато якостей, що вигідно вирізняють її серед інших вікових груп – мобільність, висока розумова активність, ініціативність, здатність до змін і адаптації. Загалом молоддю називають – «суспільно диференційовану соціальну демографічну спільноту, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні та інші властивості, які характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовияву її сутнісних сил і соціальних якостей». [2]

Отже, як і будь-яка інша соціальна група, молодь має власні цінності, погляди на культуру, політику, освіту, соціальні інститути та на світ в цілому. Проблеми молодих людей мають закономірність змінюватися разом з суспільством та його векторами розвитку. Сучасний світ змушує людину бути освіченою для виживання в ньому, саме тому проблема освіченості займає лідируючі позиції серед інших не менш важливих питань сьогодення.

Поняття освіти доволі складне і має багато нюансів. Трактувати його можна по-різному, схиляючись до думки того чи іншого філософа, але в тлумаченні вікіпедії: «освіта – цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок, їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок …, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості». [3] Освітня система – це цілісний соціальний інститут, характерними рисами якого є навчання і виховання індивіда в тому дусі, який необхідний для угамування суспільних потреб, формування громадських цінностей. Вона формує людину не як біологічний вид, а як особистість, закладаючи в неї ціннісні підвалини на все життя. Освіта може вирізнятися та поділятися на декілька видів за певними критеріями: за ступенем, за видом, за організацією та за віковим цензом. На даний момент існує три основні форми освіти:

Формальна освіта – початкова, загальна, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінченого ВНЗ (аспірантура та докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки.

Неформальна освіта – та форма освіти, яка повністю відображає запити та інтереси індивідуума, мобілізуючи тим самим його природне прагнення до самовдосконалення, до розвитку своєї особистості. Визначення неформальної освіти збігається з поняттями «додаткова», бо вона є результатом особистого прагнення людини до навчання, де вона сама вирішує напрям свого пізнання.

Інформальна освіта – освіта, що знаходиться за рамками звичної освітньої системи. Вона здійснюється за рахунок особистих активностей людини в реальному житті в інформаційному та культурному середовищі. Читання, спілкування, перегляд фільмів, подорожування, участь у змаганнях, споживання інформації від ЗМІ, тощо – все це активності, що реалізують особистість і перетворюють людину на справжнього професіонала.

Найгостріше проблема освіти проявляється серед учнів старшої школи, коли стає питання самоідентифікації і підготовки до самостійного, дорослого життя. У старшому шкільному віці людина вже спроможна визначити особисті мотиви для навчання. В даному віці формуються звички, характер, цінності та «індивідуальний стиль діяльності», що за Є. Клімовим є «системою відмінних ознак діяльності людини, обумовлених особливостями його індивідуальності, до яких свідомо або стихійно вдається людина у зрівноваженні своєї особистості та зовнішніх проявів її діяльності». [4; с. 1] Важливе значення для старшокласників відіграє особисте відношення до власних здібностей, які активно порівнюються з вимогами обраної діяльності. А для виявлення того чи іншого хисту в підлітка потрібно виокремити його пріоритетні інтереси, бо здібності здатні до реалізації саме там. Відношення до вчителів у старшому шкільному віці також трансформується: педагоги відіграють роль консультантів з предметів, адже старшокласники, на відміну від учнів молодшої школи, вже здатні до самоосвіти, аналізу, дискусій, поставлення проблеми та знайдення шляху її вирішення.

Але на даний момент ми маємо велику проблему з розумінням поняття освіти і людини «освіченої», бо в суспільстві продовжує підтримуватися аморфна ідея зосередженості на отриманні лише «документа» про освіту. По-справжньому освічена людина, на думку Миколи Рубакіна, – «не та, котра говорить, що вона освічена. Дійсно освічена особистість – не та, хто закінчила, хоч і вищий, учбовий заклад, не та, хто прочитала найбільше книг або накопичила величезну кількість знань та фактів, бо сутність освіченості закладається в іншому. Для життєдіяльності необхідна спеціальна освіта, але не менш важливою для людини є й загальна освіта, яка надає їй можливість подивитися на світ більш широко, створити загальну картину світу.

Очевидно, що без загальних навичок неможливо відтворити реальність якою вона є, тому що, по суті, є лише один предмет для вивчення та дослідження – всесвіт. Основи наук намагаються під різними кутами пояснити природу явищ в ньому, але лише сукупність знань різних галузей може повністю продемонструвати світ. Якими б різними не були фізіологія та історія та лише знання обох цих дисциплін допомагає зрозуміти людину, яка виявляє собою не просто організм, а й історичного діяча, котрого також вивчають психологи, економісти, тощо. Розуміння навколишнього світу – ось найголовніша ознака освіченої людини». [5; с. 15-16]

Отже, сутність освіти полягає не в тому, яку кількість книжок людина прочитала, а в тому, як вона їх сприйняла і проаналізувала. Головне – засвоїти сутність, як слід обдумати прочитане, а не розкидатися розумними словами та погано зрозумілими знаннями і думками. 1.2. Розуміння молоддю освітнього процесу як складової становлення особистості

У всьому світі освіта вважається одним із головних чинників становлення особистості та невід’ємним елементом соціокультурного середовища, в якому перебуває людина. Щоб адаптуватися в соціумі, їй необхідно перейняти та засвоїти суспільні цінності. За однією з інтерпретацій, освітній процес – процес формування внутрішнього вигляду людини, який відбувається під впливом моральних та духовних цінностей, процес виховання та становлення особистості.

Що ж думає про освітній процес сучасна молодь і як старшокласники до нього ставляться. Почнемо ми з визначення поняття «освітній процес» учнями 10-11 класів, яким була запропонована анкета (додаток А), у якій учні старших класів відповідали на питання розгорнуто, всі відповіді було зведено за змістом та оформлено таблицею.

Проаналізувавши результати, побачимо, що більшість школярів розуміють освітній процес як дії, які спрямовані на отримання ними знань. Зауважимо, що категорія школярів, що дали таке твердження, поділилася на ще два підтипи: одна група зазначила, що «це процес отримання необхідної в реальному житті інформації», а інша – що «освітній процес – надання знань, багато з котрих не будуть потрібні в майбутньому». Обидва табори мали приблизно однакову кількість респондентів, що означає відсутність домінування жодної з наведених думок.

27% респондентів наполягає на тому, що «освітній процес – процес здобування певних навичок та здібностей, без яких неможливе доросле життя». Також, виходячи з даних опитування, тільки 8% бачать у освітньому процесі виховну роль. Наступним питанням анкети було: «Чи вважаєте ви, що освітній процес сприяв вашому становленню як особистості?». Результати можна побачити в наведеній нижче таблиці.

Може здаватися парадоксальним те, що у першій анкеті старшокласники визначили найменший вплив освітнього процесу на вироблення власного «Я», (всього 8 відсотків), а в другому опитуванні цілих 68% респондентів стверджувально відповіли на питання: «Чи освітній процес сприяв вашому становленню як особистості?». Скоріш за все для учнів виховна функція навчального процесу є фактором другорядним. Саме тому вони не написали цього, коли тлумачили термін «освітній процес», а відзначили, коли їм задали точне закрите запитання.

З метою визначення пріоритетності впливу школи на формування особистості підлітка, нами було запропоновано здійснити ранжування чотирьох основних факторів, що сприяють становленню. У підсумку вийшли такі дані.

Аналіз результатів засвідчує, що школа впливає на дитину на достатньому рівні. В більшості анкет вона посідала друге місце, що свідчить про достатню вагу школи в розвитку індивідуальності.

Також ми попросили респондентів відповісти: «Які ж саме цінності в них було закладено в освітньому закладі?» Узагальнивши і звівши написане, визначили, що опитувані розійшлися в думках. Перша група осіб, яка, до речі, виявилася більшою, виділила, що школа виховала в них уміння поводити себе в суспільстві, навчила нормам поведінки та моральним цінностям, тобто соціалізувала їх. Тоді як друга група установила, що школа заклала в них жагу до самоосвіти, самовдосконалення та «прагнення до великого».

Отже, шкільна освіта є важливим чинником становлення й розвитку особистості, невід’ємною частиною соціокультурного середовища, в якому живе і формується молода людина.

РОЗДІЛ 2

Ставлення сучасної молоді до освіти

2.1. Які перспективи освіта та освіченість дають у житті

Середня тривалість життя людини в Україні приблизно 71 рік, і з цього часу вона витрачає 11 років на середню освіту та ще – 5-7 на вищу. В сумі, для отримання, якої б не було, спеціальної формальної освіти, особа витрачає 15-18 років. Це досить великий період життя, який зазвичай триває в молодому або юному віці, тож у будь-якої людини повинні бути певні мотиви та чіткі причини витрачати свій вік саме на освіту. Щоб оцінити, які перспективи надає людині освіченість, треба об’єктивно оцінювати політичні та соціально-економічні вектори розвитку суспільства.

Зі стрімким розвитком технологій ситуація на ринку праці в світі кардинально змінилася. Автоматизація виробництва значно похитнула роль працівників середньої ланки на ринку праці. Як зазначають дослідження: «Використовувати дешеву робочу силу в умовах автоматизації нерентабельно». Більшість рутинної роботи на підприємствах або де б не було, вже давно роблять роботи, і ця тенденція не збирається спадати через свою надзвичайну вигідність.

«Заводи японської робототехнічної компанії FANUC функціонують без людської праці ще з 2001 року. Роботи створюють близько 50 інших роботів за 24-годинну зміну і можуть працювати без людського обслуговування до 30 днів (Null&Caulfield 2003). У Нідерландах компанія Philips виготовляє електробритви за допомогою 128 роботів. Єдині люди на виробництві – команда з 9 працівників, які контролюють якість наприкінці виробничого процесу. Автоматизація потроху дістається навіть до таких новітніх сфер, як економіка спільної участі (sharingeconomy). Нещодавно транспортна компанія Lyft (аналог Uber) оголосила, що в 2019 році планує запустити певну кількість автоматизованих таксі, а відтак зникне необхідність наймати водіїв». [6]

Автоматизація знецінює рутинну працю, але ж замінити технологіями роботу, що потребує більших компетенцій, таких як: творче мислення, здатність до реакції на події в непередбачуваних ситуаціях та здатність до аналізу – не вдасться.

 Людині, в правильному сенсі освіченій, буде надано більше простору в майбутньому: вона буде більш затребуваною серед інших спеціалістів, матиме кращий рівень життя і достатку, та, насамкінець, не залишиться за бортом, як менш компетентні працівники. Але, крім меркантильних можливостей та соціального ліфту, освіта дає людині ще й ті знання та вміння, що можуть використовуватися в звичайному житті. Наприклад, освіта дає людині спроможність знаходити спільну мову з людьми, заводити дружні відносини та встановлювати взаємини співпраці з іншими. Вона надає людині знання та уміння щодо комунікації з навколишнім світом, тобто соціалізує її. Не менш важливою перевагою, яку дає освіта, є здатність до критичного мислення. Вікіпедія дає таке визначення: «Критичне мислення  – це наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень». [7] Завдяки критичному мисленню людина самовдосконалюється, збагачує свій внутрішній світ та аналізує навколишній, формуючи власний світогляд, що й є ціллю освіти.

В теорії все виглядає чудово, але що ж на практиці? Для досягнення розуміння того, що думає сучасна молодь про освіченість та освіту в цілому, нами було проведене опитування школярів у Гірницькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №17, де підіймалися такі питання: «Що освіта надає вам у житті? Чи потрібен вам документ про закінчення вищого навчального закладу?» В опитуваннях приймали участь 47 старшокласників (22 дівчини та 25 хлопців).

Результати показують, що близько 50% учнів відповіддю на перше питання обрали варіант «Вміння аналізувати та пізнавати навколишній світ». Вже менша кількість учнів (30%) зазначила, що освіта зможе надати їм компетенцію в їх майбутній професійній сфері. Тобто, вони очікують від освіти підготовки до фахової діяльності та сподіваються, що вона забезпечить їм місце на ринку праці. Також, приблизно 13% учнів відповіли, що освіта дає їм вміння та навички, які вони зможуть застосувати в повсякденному житті. Можемо зазначити, що таке судження не є досить популярним серед молоді. На думку більшості, освіта ніяк не допомагає їм в житті на побутовому рівні. Абсолютна меншість опитуваних (7%) обрала варіант відповіді: «Освіта нічого не надає в житті, вважаю її марною». 

На питання № 2: «Чи потрібен вам документ про закінчення вищого навчального закладу?» – більшість учнів (близько 70%) відповіли: «Ні», – бо «не вважають це показником освіченості та компетентності». Решта (30%) визначила диплом, як той документ, що є показником професіоналізму і є необхідним для них в майбутньому. 

Отже, підсумовуючи результат, підкреслимо, що сучасна молодь, в основному, орієнтується на саморозвиток і вдосконалення, вважає за показник лише реальні здібності та знання людини, а не факт закінчення ним формальної професійної освіти.

2.2. Проблеми сучасної шкільної освіти

Будь-яка система не ідеальна. Шкільна освіта не є виключенням, тож, в цьому розділі, аналізуючи відповіді на анкетування і тестування старшокласників (додаток Б), розглянемо та виокремимо перелік найбільш виражених проблем в сучасній системі освіти. Було опитано 39 учнів. Вік респондентів 14-17 років.

На запитання 1: «Що переважає в вашому шкільному житті: теоретичне пояснення матеріалу чи практична складова освітнього процесу?» – респонденти відповіли: «Теорія – 72%, практика – 28%».

Відповіді на питання 2: «Які предмети ви не розумієте, або не хочете розуміти?» – засвідчили: «Хімія та фізика – 62%, математика – 20%, біологія – 9%, географія – 9%».

Питання 3: «Чи ви знаходите причинно-наслідкові зв’язки у вивченому матеріалі під час виконання домашніх завдань, або працюючи в класі? Чи зазвичай користуєтесь певним шаблоном?» – 67% опитаних відповіли: «Користуюсь шаблоном, 33% – знаходжу причинно-наслідковий зв’язок».

На питання 4: «Як ви краще сприймаєте інформацію: коли вас підводять до самостійно зробленого висновку, чи коли дають готовий результат?» 83% респондентів відповіли, що коли підводять до висновку; 17% – коли дають готовий результат.

Питання 5: «Який з вище запропонованих варіантів подачі матеріалу переважає на уроках вашої школи?» 66% опитуваних зазначили, що частіше дають готовий результат, 34% стверджують, що часто підводять до висновку.

Тож з погляду учнів матеріал, що подається, не виглядає в очах дитини хоч якось необхідним їй за межами школи – навчання заради навчання, існує сильний зсув у бік теоретичного навчання на шкоду практичному, наявна орієнтація на «середнього» учня, що не сприяє розвиткові індивідуальних здібностей, обдарувань.

Співбесіда ж з учителями-предметниками засвідчила, що далеко не всі старшокласники добре розуміють значення навчання для майбутнього, частина випускників зорієнтована лише на продовження навчання у вищих навчальних закладах, а профіль навчання у ВНЗ більшості допомагають визначити батьки. Адже, за думкою старшого покоління, на вибір майбутньої професії повинна впливати затребуваність того чи іншого спеціаліста на ринку праці. Також в учнів старшої школи яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Вибірковість у даному випадку пов’язана з життєвими планами, які сприяють формуванню учбових інтересів, соціальних і пізнавальних мотивів. Старшокласники просто не хочуть вчити зайве. Ціннісні ж орієнтації старших школярів відзначаються диференціацією за інтересами й намірами, але співпадають у головному – кожен хоче зайняти гідне місце в житті, отримати цікаву роботу й високу зарплату. А перехід до нових умов господарювання в державі ще більше загострив завжди хвилююче молодь питання щодо успішного майбутнього, бо хорошою професією вважають не ту, де можна сповна реалізувати свої здібності, а ту, де вдасться добре заробляти. Крім того, за свідченням педагогів, обов’язковість повної загальної середньої освіти змушує частину учнів просто «відсиджуватись» у школі ІІІ ступеня. Вчителі завіряють, що останнім часом серед учнівської молоді посилюється відчуття духовної порожнечі, відсутність сенсу життя, справедливості, натомість з’являється відчуття безперспективності, тимчасовості всього, що відбувається навколо.

Ось тому й маємо першу проблему сучасного освітнього процесу. Не маючи достатньої мотивації до вивчення всього спектру предметів старшої школи, молоді люди банально втрачають інтерес до освіти, розуміючи, що неформальна чи інформальна освіта (при потребі) дадуть багато більше. Це призводить до часткового неприйняття деяких предметів, в особливості точних наук.

При подальшому опитуванні старшокласників про достатність знань, які дає школа для дорослого життя – всі респонденти відповіли однаково: «Ні». Ніхто з опитаних не вказав, що школа може дати достатньо знань для їх подальшого, вже дорослого існування. Тож постає питання про готовність сучасних випускників шкіл займатись самоосвітньою діяльністю, тобто навчатись протягом життя.

Отож, що таке «навчання протягом всього життя»? Насправді, все просто, це безперервне отримання та розвиток знань і вмінь, яке триває все життя людини. Таке навчання може здійснюватись завдяки отриманню додаткової освіти, відвідуванню тренінгів і курсів, або ж шляхом отримання досвіду з самого життя. Це концепція добровільного пошуку знань, який необхідний як з професійних, так і з особистих причин. За трактовкою національного інституту стратегічних досліджень: «Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. Насамперед необхідно, щоб державою визнавалися всі можливі форми, формати й методи навчання, а не тільки формальна освіта. Важливо, щоб в Україні сформувалася загальна культура навчання, щоб навчання цінувалося, заохочувалося й було доступним всім бажаючим, стало невід’ємною частиною трудових відносин». [8] Тобто державна освітня система готова до змін, а чи готові сьогоднішні старшокласники? Опитування засвідчило (додаток В), що вагома більшість учнів впевнені у тому, що вчитися чомусь новому сьогодні неймовірно просто. Все, що потрібно, – це доступ до Інтернету. Нові знання можна здобувати переглядаючи ролики на YouTube, читаючи книги, переглядаючи випуски конференцій, відвідуючи курси онлайн тощо. Тож трансформація системи освіти в Україні вимагає послідовних дій для якісного та комплексного поліпшення, адже потрібно відповідати сучасним вимогам. А неформальна та інформальна освіта на національному рівні повинні бути визнані повноправними.

Ще однією проблемою освітньої системи на даний момент є роль оцінювання. Школярам через Інтернет ресурс було запропоновано здійснити голосування щодо виявлення позитивних та негативних сторін оцінювання. Дати відповідь на питання: «Яку роль відіграють оцінки?» Голоси розподілилися таким чином – мотивуючу (22%), роль шкали рівня обізнаності з тієї чи іншої дисципліни (27%), не є показником знань (51%).

Отже проблема в тому, що оцінювання, на думку молоді, дійсно має більше негативних, ніж позитивних факторів. Школярі стверджують, що оцінювання не завжди об’єктивне, а це доволі часта ситуація в шкільній системі. Окрім цього, опитувані писали, що «оцінка може знизити самооцінку», бо той чи інший індивід може не мати здібностей в певній сфері, але рівень її обізнаності будуть все одно оцінювати, будуть визначати місце в рейтингу, що негативним чином впливатиме на психічний стан учня. Таке оцінювання змушує школяра думати, що він гірший за інших, через що такі думки, як: «Я нічого не вмію», назавжди залишать його десь в тіні, незважаючи на неабиякий можливий потенціалу зовсім іншій царині.

Також, частина старшокласників підкреслила, що оцінки змушують вчитися тільки заради бала. Це показує, роль оцінки як самоцілі. Більшість дітей вчить не тому що їм цікавий матеріал, або тому що вони усвідомлюють цінність наданих знань в майбутньому, а тому, що потрібно отримати нормальний середній бал атестата для вступу в ВНЗ. Але є й такі учні, для яких оцінювання – дійсно найперший мотиватор навчатися та здобувати освіту. В психології гоніння за оцінками називається «синдромом відмінника». Синдром відмінника формується в людини з самого першого класу, зазвичай з подачі батьків, що не приймають дитину з її вісімкою, а вимагають, лише 10, 11, 12, не звертаючи увагу на особисті схильності та вміння дитини. Це, безумовно, змушує дитину обирати: або визнання суспільства (батьки, родичі), або насильницьке вчення неулюблених наук і зрада власним інтересам. Говорити про нормальний психологічний стан школяра в такій ситуації не доводиться. Тож варто змінити ставлення батьків до оцінки як мотиватора, тому що більшість з них вважають, що їхні діти повинні вчитися до втрати свідомості, робити величезні домашні роботи тощо.

Що ж стосується оцінювання загалом, то воно все одно потрібне для випускників закладів, тому що в інший спосіб дуже важко зрозуміти, наскільки глибоко дитина осягнула матеріал, наскільки якісно вона може працювати з інформацією. Але акцент все ж таки треба робити на компетентісну освіту, тобто не просто знання заради знань, а краще оцінювати те, як вміло дитина може використовувати знання в своєму щоденному житті. Це надзвичайно важливий крок, який має змінити культуру ставлення до оцінювання в школі загалом.

РОЗДІЛ 3

Як підвищити ефективність самоосвітньої діяльності, покращити якість освітнього процесу

Суспільство має потребу у високоосвічених, ініціативних і заповзятливих молодих людях. Тому випускники середньої школи повинні бути підготовленими до нових суспільних відносин, підготовленими до зустрічі з труднощами в умовах конкурентної діяльності, повинні бути здатні до саморозвитку, до безупинного самовдосконалення. Дослідниця А. Громцева наголошує, що самоосвіту учнів варто розглядати як «керовану самою молодою людиною систематичну діяльність, спрямовану на вдосконалення своєї освіти». [9, с. 23]

• як показують соціологічні дослідження, сьогодні далеко не кожний учень відповідає вимогам життя, уміє перебудовуватися, організовувати свою освіту, компетентність. Та й школа не завжди справляється зі своєю соціалізуючою функцією – забезпечити підростаюче покоління засобами самовизначення в трудовому, соціальному, політичному й економічному житті. Тож як підвищити рівень відповідальності за навчальний процес, самопідготовку учня, як допомогти бути самостійними? Під час дослідження, нами, з опорою на Інтернет-ресурс, були розроблені та запропоновані учням старших класів пам’ятки. «Способи самомотивації школярів» (додаток Г) та «Як підвищити ефективність самоосвіти?» (додаток Ґ).

Чого ж не вистачає сучасним старшокласникам у школі, що вони пропонують для покращення шкільного навчання? Проведене нами опитування засвідчило, що молоді бракує практичних завдань, логічно структурованого навчального часу на заняттях, тестів на профорієнтацію, пристрасних вчителів та інтерактивних освітніх матеріалів, з якими було б цікавіше вчитися та здобувати необхідні знання. А ще юнь хотіла б отримати можливість дистанційно навчатися; перенести навчальні заняття за межі аудиторії чи класної кімнати; створювати на уроці такі ситуації, які б спонукали дітей до самовиховання, до формування тих рис характеру, які стали їхньою потребою. Не зайвим було б використання різних засобів стимулювання прагнень старшокласників до самовдосконалення; створення на уроці оптимального психомікроклімату, встановлення демократичних відносин у процесі навчання на засадах довіри, взаємоповаги, взаєморозуміння між усіма учасниками освітнього процесу.

Отже, розвиток сучасної освіти позначений переходом від суб’єкт-об’єктної до суб’єкт-суб’єктної системи навчання і виховання. Цей шлях складний, тривалий, сповнений перешкод. Гальмує процес переходу на новий етап перенасиченість освіти елементами старої системи. Але освіта ХХІ століття – це освіта для людини. ЇЇ стрижень – розвиваюча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни.

ВИСНОВКИ

У нашому сьогоденні відбуваються зміни в цінностях самої освіти. Провідними стають не засвоєння формальних знань і навичок, а гуманність стосунків, свобода самовираження, творча самореалізація особистості. Основними функціями сучасної освіти визначаються такі, як: функція соціалізації – такий розвиток, навчання та виховання дитини, у результаті яких вона буде підготовлена до активного, самостійного життя в суспільстві; людиностворююча – збереження й відтворення екології людини, її тілесного та духовного здоров’я, особистої свободи, сенсу життя, створення умов для її розвитку й самореалізації; культуротворча – збереження та передача, відтворення й розвиток культури, сприяння національній та загальнолюдській культурній ідентифікації. Тому визначена у вступі актуальність теми повністю підтвердилася в ході дослідження.

Отже, індивідуальний розвиток людини, особистості за таких умов є, з одного боку, основним показником прогресу, а з другого – головною передумовою подальшого розвитку суспільства. Ось чому найбільш пріоритетними сферами в ХХІ столітті стають наука – як сфера, що продукує нові знання, та освіта як сфера, що олюднює знання і насамперед забезпечує індивідуальний розвиток людини.

І тільки країна, яка забезпечує пріоритетний розвиток цих сфер, зможе претендувати на гідне місце в світовому співтоваристві, бути конкурентноспроможною.