Все своє життя – від народження до смерті – людина перебуває в стані страху. Історія людства складається із спроб подолати, зменшити, пересилити страх.

Страх існує незалежно від культури і рівня розвитку народу чи його окремих представників; єдине, що змінюється,– це об'єкти страху, то як тільки ми вважаємо, що подолали страх, виникає його інший вид. Сьогодні ми не боїмося грому та блискавки, сонячних та місячних затемнень, вважаючи їх лише цікавими явищами природи, але нас лякають нові захворювання, втрата, можливість нещасних випадків, старість чи самотність, смерть, порожнеча, морок, невідомість. Особливо це стосується дітей, які стали свідками страшних подій у зоні АТО, що нині відбуваються в країні. Навіть ті діти, які уже перебувають в безпеці, не чують стрілянини і вибухів, знаходяться у стресовому стані. Пережиті жахіття у них досі перед очима. Загалом у більшості дітей спостерігаються страхи так чи інакше пов'язані зі смертю, самотністю, втратою. Але тут є свій позитивний бік: це значить, що дитина, яка переймається даною емоцією, зробила крок уперед у своєму розвитку. І тепер залишається пережити страх – усвідомити його як частину життєвого досвіду.

За яких обставин і в яких ситуаціях виникає страх, значною мірою залежить від обсягу наших знань і від почуття нашої влади над зовнішнім світом.

Здорова людина, що нормально розвивається, якщо її розвиток не порушується, в цілому здатна уникати відчуття страху чи долати його. Порушення розвитку чи перепони, що виникають у процесі розвитку, викликають сильніші і частіші страхи або зумовлюють драматичні форми його вираження (жах, емоційний шок, потрясіння) та затяжне протікання.

Наявність стійких страхів свідчить про нездатність людини впоратись зі своїми почуттями, контролювати їх. Неможливість керувати собою породжує відчуття безсилля і безнадії, понижуючи ще більше життєвий тонус, культивуючи пасивність та песимізм.

Відтак руйнується впевненість у собі, рішучість у діях і вчинках, наполегливість у досягненні мети, людина заздалегідь налаштовує себе на поразку. А неподоланний страх смерті може посилювати інші. І в такому разі дитина росте невпевненою і непристосованою, адже що більше в людини страхів, то менше в неї можливостей реалізувати себе. 

Актуальність теми. Актуальність дослідження емоції страху велика хоча б тому, що в повсякденному житті ми зустрічаємося з ним мало не щохвилини. Людина живе зі страхом марно прожити своє життя, не встигнути досягти всього, чого хотів. Страх – чисто негативна емоція, проте у неї є і деякі позитивні аспекти: страх – психологічна основа виживання, страх – стимул жити і одночасно померти, від страху трапляється, помирають, а іноді тільки завдяки йому рятуються, страх мобілізує всі фізичні і розумові сили, щоб вижити. Тому надзвичайно важливо «поглянути страху в обличчя», зрозуміти його вплив на людину і звільнитися від застарілих стереотипів.

Тому, на мою думку, дана проблема є досить важливою та актуальною для практичної психології.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є розв'язання проблеми бачення емоції страху школярами Гірницької загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів №17. Щоб досягти поставленої мети слід виконати наступні завдання:

1. Прослідкувати та проаналізувати проблему страху в сучасній вітчизняній і зарубіжній психології.
2. З'ясувати розуміння молоддю поняття «страх».
3. Визначити, як школярі оцінюють для себе значення страху.
4. Визначити, яка саме небезпека може зумовити страх у молоді.
5. Прослідкувати, які ситуації в навчальному закладі та соціальні події здатні викликати емоції страху, і яким чином школярі намагаються їм протистояти.
6. Враховуючи широкий діапазон відтінків емоції страху: жах, паніка, переляк, тривога, встановити переважаючий в цілому, або стосовно кожного обстежуваного індивідуально.
7. Окреслити шляхи подолання страхів та негативних психологічних наслідків стресових подій.

            Об'єкт дослідження - бачення емоції страху сучасною молоддю.

            Предметом дослідження є закономірності формування емоції страху та її видозміна у сучасної молоді, зумовлена конкретними обставинами у суспільстві.

            Методи дослідження. У роботі використані наступні методи дослідження: термінологічний, описовий, метод порівняльного аналізу, логічного узагальнення, спостереження, аналізу і синтезу, порівняння та ін. У процесі дослідження методологія полягала в тому, щоб з'ясувати та визначити проблему виникнення та розвитку страху в учнівської молоді навчального закладу.

           Склад і структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження проблеми страху

1.1. Функції та особливості емоційної сфери особистості людини

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини перебігає у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у різноманітних емоціях. Це ставлення може бути позитивним, негативним, нейтральним. Нейтральне ставлення не пов'язане з виникненням емоцій. Якщо предмети, явища відповідають потребам, можливостям людини, вони викликають позитивне ставлення та виникнення позитивних емоцій (задоволення, радості, захоплення тощо). В протилежному випадку виникає негативне ставлення та відповідні емоції (страх, образа, туга, сум, смуток, пригніченість, збентеженість, схвильованість тощо). Інакше кажучи, в емоціях відображаються переживання людини, співвідношення між бажанням, потребами та можливостями їх задоволення.

Емоції можна розглядати й відповідно до того, який стан вони викликають: активний чи пасивний, підвищують чи пригнічують життєдіяльність людини. Згідно погляду Маценко Ж. «емоції поділяються на дві групи – стенічні та астенічні». [7; 39]

Стенічні емоції активізують різні види діяльності людини, астенічні зменшують активність.

Для психічного здоров'я, нормального перебігу різних видів діяльності як дорослої людини, так і дитини потрібно збалансованість емоцій. Порушення емоційного балансу, тривала перевага негативних емоційних станів спричиняють виникнення емоційних розладів, відхилень у розвитку особистості дитини, порушень у неї соціальних контактів. Так властиві дитині переживання страху, сумніву, побоювання за відсутності коригуючих заходів закріплюються та перетворюються на рису характеру – тривожність; сум, туга, образа – на невпевненість у собі, своїх силах; дратівливість може спричинити утворення такої риси, як запальність.

Такі особисті якості починають регулювати психічну діяльність та поведінку дитини небажаним чином: призводять до негативних уявлень про однолітків та дорослих, що її оточують, недовіри, відлюдькуватості, агресивності. Все це може відобразитися на формуванні небажаної життєвої позиції, а в окремих випадках спричинити затримку загального психічного розвитку.

Москальова А. зазначає, що «вплив емоцій на пізнавальні процеси значущий. Вони можуть сприяти розвитку одних пізнавальних процесів, а інші гальмувати. Але, на превеликий жаль, в освітніх закладах перевага надається розвитку інтелектуальних здібностей школярів, а потреби розвитку емоційної сфери практично не враховуються».[8; 121]

Вміння регулювати свою поведінку, контролювати емоції і почуття допоможе пройти всі негаразди. Емоції впливають на всі компоненти пізнання: відчуття, сприймання, уяву, мислення.

Що ж таке емоції? Кириленко Т. у своїй роботі «Виховання почуттів» пише, що «емоції як процес є діяльність оцінювання інформації про зовнішній та внутрішній світ, яка надходить у мозок. За допомогою емоцій оцінюється дійсність і ця оцінка доводиться до відома організму мовою переживань».[2; 116]

Функції емоцій:

• сигнальна;
• регулююча.

Емоційний процес за дослідженням Москальової А. містить три основних компоненти:

перший – це емоційна збудженість, яка визначає мобілізаційні просування в організмі. Якщо відбувається якась подія, що має значення для індивіда і констатується за формою емоційного процесу, то швидше, інтенсивніше протікають психічні, моторні вегетативні процеси.

другий – знак емоцій: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна; а негативна, коли оцінюється негативно. Позитивна емоція збуджує дію підтримки позитивної події, негативна – збуджує дію підтримки, яка спрямована на знешкодження контакту з негативною подією.

третій – слід розглядати як два стани сильного емоційного збудження, афект: страх, гнів, радість, за яких ще зберігаються орієнтація і контроль та крайнє збудження: паніка, жах, повний відчай, коли орієнтація та контроль практично неможливі.

Емоційна збудженість може мати також форму емоційної напруги, яка виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певної дії, але ця тенденція блокується. Наприклад, у ситуаціях, коли залишається страх, але не можна втекти, або коли гнів потрібно стримувати, або коли є бажання, але здійснити його не можна, або коли людину переповнює радість, а потрібно зберігати серйозність тощо.

За класифікацією Москальова А. емоції поділяються так:

а) Згідно з модальністю переживання:

– позитивні (радість, азарт, співчуття);

– негативні (страх, гнів, зловтіха).

б) За характером впливу на організм (співпадає с поділом Маценко Ж.):

– стенічні (активізують організм, посилюють працездатність);

– астенічні (ослаблюють організм, знижують працездатність).

Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка призводить до її виникнення, але організує дію, спрямовану на зменшення або знешкодження шкідливих впливів.

Форма емоційного процесу залежить від особливостей, які викликали його сигнального збудника. Тому емоції можна класифікувати залежно від суб'єктивної цінності переживань. Існують фундаментальні емоції та їхні комплекси. За визначенням Мазур А. В. «емоція називається фундаментальною, якщо вона має специфічний внутрішній детермінований нервовий субстрат, зовнішньо є особливим мімічним або нервово-м'язовим засобом та володіє спеціальним, суб'єктивним переживанням фемінологічних якостей». [6; 87]

Фундаментальні емоції є важливими в житті дітей, але вони існують лише протягом дуже короткого періоду часу – до того, як активізуються інші емоції.

До фундаментальних емоцій належать цікавість – хвилювання, радість, подив, горе-страждання, гнів, презирство, страх, огида, провина.

Якщо дві або декілька фундаментальних емоцій у комплексі виявляються у дитини відносно стабільно та часто, то вони визначають якусь її емоційну рису. Розвиток таких емоційних рис, зазначає Мазур А. В., сильно залежить від генетичних передумов індивіда та від особливостей його життя. Тому «основними емоційними рисами є тривожність, депресія, любов, ворожість». [6; 96] Дитина може задовольнитися не тільки позитивними, але й негативними емоціями. Негативна емоція – це сигнал тривоги, сигнал, який попереджує про небезпеку.

Від такої негативної емоції як страх серце б'ється слабше, порушується пульс, судини звужуються, що призводить до збліднення шкіри. Сум, печаль призводять до поверхового і повільного дихання. Звідси і зітхання, призначення яких – перебороти гальмування дихання. Негативні емоції дезорганізують не тільки тілесні процеси, а й психічну діяльність. Сумуючи, людина перестає цікавитися зовнішнім світом: не читається цікава книжка, не просувається улюблена робота, відсутнє спілкування з друзями. На перший план висувається егоїзм, безсердечність, грубість, безтактність, навіть жорстокість.

Таким чином, підбиваючи підсумки, зазначимо, що в навчально-виховному процесі треба навчати дітей розуміти свої емоції, емоції інших людей та  розвивати їхню емоційну культуру, а це сприятиме формуванню психологічно здорової особистості.

1.2. Страх як прояв особистісних самообмежень

Для того, щоб зрозуміти природу страхів, їх специфіку та функції, треба дізнатися про механізм страху.

«Справжній страх,– за визначенням Осадько О.,– це емоція, що супроводжує реакцію переляку, яка притаманна будь-якій людині, приматам та деяким вищим тваринам, коли вони натрапляють на несподівану загрозу. Якщо переляк можна назвати доемоційною реакцією, то вторинні поведінкові реакції (суто емоції: такі як цікавість, роздратування чи страх) виникають уже після переляку». [10; 146]

Страх – це емоційна реакція, що мобілізує організм на втечу від об'єкта загрози.

Отже, страхи не є успадкованими від тварин, як вважали деякі дослідники. Природженою здатністю є лише катастрофічна реакція – реакція на будь-який інтенсивний, раптовий, несподіваний або незнайомий стимул, із яким організм не може впоратися. Ситуація, у якій організм не знає, як адекватно відреагувати, містить у собі загрозу для його існування. При цьому існуванням може бути як фізичне життя, так і психологічне, наприклад, загроза цінностям, із якими організм ідентифікує своє існування.

Страх, як і будь-яка емоція, дає змогу людині орієнтуватись у предметному та соціальному світі, регулює діяльність, поведінку, охороняє від небезпеки, неприємностей, тобто є необхідною складовою самозбереження особистості. «Відсутність страхів, притаманних певному віковому періоду,– зазначає Кондаш О.,– є ознакою неблагополучного розвитку дитини, її нездатності розрізняти об'єкти, що становлять загрозу в навколишньому світі».[3;94] Це може спричинятися відставанням її інтелектуального розвитку або серйозним рівнем психологічної дезадаптації, коли сильна психотравма призвела до тимчасового регресу орієнтаційних здібностей особистості.

У своєму дослідженні «Психические состояния человека, их классификация и диагностика» Сосновикова Ю. О. зазначає, що «Існує певна вікова закономірність виникнення дитячих страхів, пов'язана з динамікою розвитку пізнавальних можливостей дитини. Так, виникненню страху незнайомих людей (5 – 6 місяців) мусить передувати розвиток зорового аналізу та пам'яті, що дає змогу пізнавати обличчя рідних. Для виникнення страху перед таємничими істотами: привидами, відьмами, чудовиськами потрібен певний рівень розвитку уяви. Для того, щоб виник страх смерті (4 – 5 років) необхідні усвідомити себе, як автономну особистість і осягнути значення понять «життя» та «смерть». Тобто, поява страхів, притаманних певному віку дитини, є результатом розвитку її свідомості, здатності сприймати й аналізувати навколишній світ, співставляти зовнішні небезпеки та свої можливості, піддавати аналізу можливість протистояти небезпеці. [13; 74]

У процесі дорослішання і розвитку дитини виникають не тільки нові страхи, а й нові можливості противитись загрозам зовнішнього світу. Усвідомлення своїх можливостей потребує спеціальної активності, спрямованої на випробування себе в тих ситуаціях, які раніше здавалися вкрай небезпечними. Тому майже до кожного вікового страху існує типова «антистрахова» активність, [11; 196] яка стає популярною серед дітей тоді, коли вони вже готові позбавитися свого страху. Однією із форм такої активності, спрямованої на подолання містичних страхів за рахунок розвитку можливостей реалістичного світосприйняття дитини 5 – 7 років, є «страшні оповіді в темряві».

Варто зауважити, що тут проявляється ще одна корисна функція страхів (крім самозбереження) – це вправляння у своїй сміливості, точніше – вміння діяти, незважаючи на страх. «Здорова дитина – не та, яка нічого не боїться,– зауважує Москальова А.,– а та, яка не боїться боятися». [8; 27] Отже, вікові страхи є корисними, необхідними для самозбереження та розвитку особистості. Тому самоподолання цієї групи страхів, що базуються на відчуттях і свідомості дитини, є абсолютно природнім для дітей будь-якого віку.

Для того, щоб визначити, які страхи є корисними й необхідними, а які перешкоджають розвитку індивіда, доцільно звернутися до концепції особистості. «Почуття страху може виконувати функцію конструктивних самообмежень, утримуючи людину від такої активності, для якої в неї ще немає достатніх бажань та можливостей»,– зазначає О. Осадько. [9; 56] Ці обмеження можуть залишатися суб'єктивно конструктивними доти, доки в людини не виникне достатньо сильна потреба у відповідній активності, яка стимулює її до пошуку та розвитку необхідних ресурсів  і до подолання самообмеження. Наприклад, страх авіаперельотів залишається цілком конструктивним доти, доки людина не має можливостей та необхідності літати літаками. Коли в особи виникає така потреба, обмеження перестає бути конструктивними для неї, вона відчуває його як перешкоду: «Я не хочу більше боятися».

Психологічні проблеми особистості породжують не страх сам по собі (який є корисним для розвитку особистості), а уникання страху – і, відповідно, блокування активності, пов'язаної зі страхом. Таким чином, коли йдеться про «подолання страху», або про «перемогу над страхом», ми не намагаємося усунути почуття страху, що є таким природним, як почуття радості чи гніву. Йдеться про те, щоб позбутися тих суб'єктивних обмежень, які обслуговуються страхом і які сприймаються особистістю як неконструктивні.

Вектор дії надмірного страху може бути спрямований на втечу від певних ситуацій (страх ситуацій), на уникання переживання страху (страх тривоги) та на запобігання прояву тих аспектів власної особистості, які вважаються неприйнятими (страх себе). Виділення лише трьох способів самообмеження особистості засобами страху є досить умовними, оскільки жоден індивідуальний варіант його використання не схожий на інші. Виділення саме трьох зон спрямованості страху логічно випливає з природи його виникнення: є об'єкт, є відображення об'єкта суб'єктом, а також самосприйняття суб'єкта. Врахування хоча б трьох завдань, які можуть виконувати надмірні страхи, необхідне для того, щоб адекватними методами допомогти особистості позбутися спричинених страхом обмежень, а не «лікувати її від страху».

У дослідженні Осадько О.  визначається  кожна група особистісних обмежень, що підтримуються за допомогою страхів. Коротко опишемо ці групи.

1. Страх ситуації. Особистість неадекватно перебільшує ступінь небезпечності ситуації. Це проявляється в тому, що страх виникає лише в певному контексті, а в інших, подібних за ступенем небезпечності, не проявляється: наприклад, учень боїться відповідати одному вчителю, не боїться – іншому; або боїться відповідати біля дошки, не боїться з місця; або боїться лише великих комарів чи жаб, тоді як з іншими представниками фауни почувається цілком спокійним. Перебільшення ступеня небезпечності ситуації може бути пов'язане з неприємним досвідом, що переживався колись у подібний ситуації, або зі сформованим колись уявленням про свою нездатність досягти успіху чи зазнати поразки в певній ситуації: «я не переживу публічної поразки, тому краще уникатиму всіх публічних змагань». Відсутність досвіду перебування в подібних ситуаціях робить ці ситуації ще більш суб'єктивно  загрозливими. Причиною надмірного страху може бути індивідуальний досвід минулих невдач або психотравмуючих переживань у подібних ситуаціях:

• саме в цього або у схожого вчителя дитина пережила сильний сором, відчуття приниженості тощо;
• саме такого великого комара вперше побачила тоді, коли лежала одна у ліжку та почувалася покинутою, бо батьки ніяк не реагували на крик.

2. Страх тривоги. Цей другий варіант неконструктивних особистісних обмежень також визначається неадекватним перебільшенням ступеня небезпечності стимулу. Але цим стимулом виступає для людини не сама ситуація, а відчуття тривоги, страху, паніки, що виникають у неї через цю ситуацію. Тобто людина просто не хоче боятися, і щоб уникнути цих болючих для неї переживань, вона ладна відмовитися від своїх бажань та можливостей.

Ознакою такого роду обмежень може виступати уникання людиною різноманітних ситуацій, схожих лише тим, що вони змушують її хвилюватися (виробляється адреналін, підвищується рівень фізіологічної активації організму): публічні виступи, індивідуальне тестування, змагання та конфлікти, швидка їзда. Людина в таких випадках розуміє, що ситуація не страшна, вона боїться не зовнішніх загроз, а своїх внутрішніх відчуттів. Вона може уникати ризику, бути надто завбачливою, обережною, братися лише за справи з гарантованим результатом, ухилятися від нових сфер самореалізації. З чим може бути пов'язане таке упереджене ставлення до переживання страху? Адже, на відміну від гніву чи ревнощів, страх не засуджується соціумом.

Причинами виникнення такої індивідуальної нестерпності щодо страху можуть виступати:

• «тепличні» умови виховання, які не потребують від дитини мобілізації. Як наслідок, критерієм психологічного добробуту для особистості може стати низький рівень активації, а найменші прояви хвилювання можуть сприйматися нею як небезпечні;
• сильна психічна травма, коли дитина зазнала нестерпного страху, їй здавалося, що вона не переживе цього, відтоді почуття страху містить у собі силу тих жахливих переживань;
• фізіологічно зумовлена надмірна вразливість дитини, коли організм реагує на найменші неприємності як на катастрофи. Так звана «дитяча невропатія» минає до 12 років, а організмічна (пам'ять про колишні жахливі переживання) може залишатися;
• некоректні виховні впливи: «Тут нічого боятися!», «Ти тільки не бійся»; осуди: «Як тобі не соромно!», «Я не хочу, щоб мій син був боягузом!»; і не схвальні приклади: «Дивись, хлопчик не боїться собаки!», «Бачиш, як усі дітки люблять купатися». Усі ці звернення мають переконати дитину, що не гарно відчувати те, що вона зараз відчуває. Унаслідок цього разом зі страхом у дитини актуалізуються почуття провини, сором, відчуття другосортності, невідповідності, заздрість, образа, розчарування... Таким чином страх перестає бути просто страхом, а стає ознакою особистісної неспроможності дитини. І цілком зрозумілим стає небажання людини відчувати щонайменший страх, якщо замість природного відчуття страху їй доводиться кожного разу скочуватись у цю безодню самознецінення.

Отже, якщо людина боїться відчувати страх, значить вона сприймає його як недозволене переживання. Особистісні підстави для цього можуть полягати в різних сферах картини світу людини:

• у Я-концепції особистості: мій страх – це прояв моєї неспроможності, я надто слабкий, щоб подолати страх; якщо я боюся, я втрачаю силу, розум, усе забуваю, можу поводитися неадекватно...
• в уявленні особистості про інших: успішні люди не зазнають страху; якщо люди помітять мій страх, вони перестануть поважати мене, не будуть довіряти...
• у баченні своїх життєвих цілей: я в нормі тільки якщо я спокійний; займатися можна тільки тим, у чому певен на 100 %, якщо з'являється страх – треба зупинитися, поки не пізно.

Загальним напрямком психологічної допомоги людям, яким притаманний страх тривоги, є перегляд їх ставлення до тривожних переживань. Добудова картини світу полягає в тому, що страх перестає бути опудалом, а стає союзником, так само, як і ті частини «Я»-особистості, що уособлюють страх. Досвідом, на якому базується нове самоставлення особистості, є досвід свідомого глибокого переживання страху замість постійної втечі від нього. Переживання страху і є в даному випадку тією ситуацією, у яку особистість ризикнула потрапити й переконалася, що нічого страшного не відбулося. Ресурсами, які отримає особистість із такого досвіду, стає її можливість не боятися свого страху, а ставитися до нього як до дружнього попередження, яке може допомогти вчасно мобілізувати сили й оптимізувати діяльність. Відновлення контакту з тими переживаннями, які не сприймалися, стає можливим завдяки зміні суб'єктивного ставлення до них. Відбувається також інтеграція відторгнутих частин «Я», які раніше відкидалися разом зі страхом. Сприятливе ставлення людини до менш зрілих складових своєї особистості дає змогу їй перейти до саморозвитку замість самозвинувачування.

3. Страх себе. Це велика група обмежень, які встановлює для себе особистість, щоб не стикатися з невідповідністю свого уявлення про себе. У таких випадках робота зі страхом марна, оскільки відчуття страху всього лише спосіб утекти від втрати образу «Я». Порівняно з такою катастрофою «страх» сприймається як мізерна сплата, на яку можна скаржитися, про яку можна детально розповідати, але від якої не варто відмовлятися. Страх у таких випадках лише захищає особистість від «смертельної загрози», як червоне світло світлофора.

Визначити людей із такою функцією страхів можна за ознакою того, що їм легко «працювати зі страхами» (вони із задоволенням поглиблюються у них, розповідають, уявляють, малюють), і при цьому їм дуже важко наблизитися до усвідомлення та обговорення тих переживань, від яких страх рятує. Просто ці переживання є забороненими для них і маловивченими, тому навіть якщо людина відчуває, що завдяки страху вона уникає якихось нестерпних відчуттів, вона все одно не може їх уявити.

Ще однією ознакою страхів себе є те, що їхня поява мало залежить від зовнішніх факторів, оскільки істинне джерело страху локалізоване всередині Я-образу особистості, зокрема у невідповідності «Я»-уявного «Я»-істинному. Чим більше невідповідностей між своїми проявами й уявленням про себе помічає людина, тим сильніше вона боїться «викриття». Тому вона намагається уникати ситуацій, де можуть проявитися ті риси, яких «у неї немає»: агресія, невпевненість, недосконалість тощо.

Якщо страх виступає способом уникання прояву тих сторін особистості, наявність яких вона не в змозі визнати, кількість потенційно небезпечних ситуацій зростає. Це пояснюється неможливістю чітко передбачати, де саме «невідповідність» може проявитися. А оскільки вона «може проявитися» практично будь-де, то страх може виникати «з незрозумілих причин» (приступи паніки) або перетворитися на хронічну тривогу, яка відступає лише тоді, коли людина нейтралізує її певним видом діяльності: захоплена цікавим спілкуванням, завантажена справами, або знаходиться у звичній для неї домашній обстановці. Тобто страх заганяє особистість у тісну обмежену резервацію, тільки усередині якої вона й може почуватись у безпеці.

Отже, ґрунтом для розвитку страху себе є відсутність у Я-концепції місця для певних аспектів особистості. Причиною порушення самосприйняття дитини виступають, як правило, її взаємини зі значущими для неї людьми. Часто дорослі своїм ставленням (заохоченнями, покараннями, повчаннями, емоційними реакціями) свідомо чи не навмисне створюють у дитини переконання, що її любитимуть лише за умов, якщо вона буде такою, а не іншою. А любов батьків для маленької дитини – це життєво-необхідна потреба, тому, щоб зберегти їхню любов, малюк намагається бути таким, якого любитимуть: веселим, спокійним, добрим, слухняним. І не бути таким, яким він теж буває: сумним, збудженим, сердитим, наполегливим....

Проте, якщо дорослий може керувати своїми проявами: відчувати гнів, але не проявляти його, то такий самоконтроль іще недоступний дитині. Тому для того, щоб не проявляти своїх почуттів, її доводиться витиснути їх зі свідомості: не усвідомлювати свою злість, бо вона нібито цілком незлобива людина. А щоб легше було зберігати таку Я-концепцію, доводиться уникати всіх ситуацій, у яких може виявитися агресія.

Іншою групою причин, які можуть призводити до відторгнення певних частин свого «Я», може бути негативний досвід взаємодії з людьми, у яких ці аспекти особистості домінували та проявлялися таким чином, що сильно травмували дитину (надто дратівний батько, істерична мати, надмірно категорична бабуся тощо). Сильне бажання не бути схожою на них може спричинити прагнення загалом не мати таких рис; замість того, щоб навчитися контролювати їх, людина відмовляє собі у праві відчувати гнів, переживати і проявляти емоції, відстоювати свою точку зору. Таке «пригнічування «Я»-образу породжує інконгруєнтність особистості»[13; 76], оскільки насправді позбутися своєї сили, жіночності чи впевненості неможливо.

Підводячи підсумки механізму розвитку страху, ми зазначаємо, що незалежно від причин, що призвели до інконгруєнтності особистості, основними напрямками психологічної допомоги людям із такими типами неконструктивних самообмежень є: добудова Я-концепції особистості в такий спосіб, щоб стало можливим не лише визнання наявності у себе тих аспектів «Я», що відторгалися, а й прийняття їх необхідних для повноцінної життєдіяльності. Досвідом, на основі якого можлива така зміна картини світу особистості, може стати досвід відокремлення природних особистісних потреб та інтенцій (спонукань, імпульсів) від неконструктивних форм їхньої реалізації. Експериментування з різними способами прояву однакових інтенцій може допомогти людині знайти ті способи реалізації свого особистісного потенціалу, які прийнятні для неї. Ресурсом для прийняття та реінтеграції відторгнутих частин свого «Я» є усвідомлення здатності зрілої частини особистості підпорядкувати всі свої почуття й інтенції досягненню єдиної мети. Відновлення контакту із собою відбувається у міру пізнання відторгнутих частин «Я» та прийняття їх як невід'ємних складових структури особистості. Зміна самостановлення особистості дає змогу їй не тільки усвідомлювати свої бажання й інтенції на ранніх етапах їх зародження, а й приймати своєчасні рішення стосовно доцільності їх реалізації й вибору форм їхнього прояву.

Розділ 2. Бачення емоції страху сучасною молоддю.

2.1. Розуміння молоддю суті поняття «страх»

В історії становлення розуміння феномену страху і в його сучасних трактуваннях зустрічаються спроби визначення страху як почуття, емоції, афекту, пристрасті, фрустрації. Але разом з тим узагальнюючої теорії страху, попри всю важливість даної проблеми, поки ще не створено. Зрештою, проблема страху сягає перших спроб осмислення людьми свого призначення на землі і в світі. Практично всі філософські школи і напрямки так чи інакше розглядали страх в межах відповідних світоглядних систем.

У нашому дослідженні ми спробували з'ясувати бачення емоції страху сучасною молоддю. Щоб визначити проблему виникнення та розвитку страху у сучасної молоді, ми використали анкету А. В. Мазур. Опитування проводилось у Гірницькій загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів №17. У ньому брало участь 52 школяра старших класів (32 дівчини, 20 хлопців).

Підсумовуючи відповіді на перше запитання анкети, можна сказати, що для більшого відсотка школярів є розуміння страху насамперед як тривоги та внутрішнього хвилювання. Наприклад, страх – це «страх людини, в якому їй некомфортно та тривожно», «відчуття боязні в душі», «коли коліна трясуться», «внутрішній розлад, який базується на основі негативних переживань», «коли людина чимось схвильована», «почуття тривоги», «неспокій та хвилювання».

Деякі респонденти визначають страх як відчуття безпорадності та невпевненості у собі. Вони пишуть: страх – це «коли є вибір, і не знаєш, яке краще рішення вибрати», «почуття невпевненості», «невизначеність, коли тобі здається, що все вийде не так, як ти бажаєш», «почуття перед невідомим», «безпомічність», «тривога за завтрашній день» тощо. Дані відповіді можна порівняти з визначенням тривоги, яке дається у термінологічному словнику практичного психолога: «Тривога – емоційний стан, що виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій. Вона може проявлятись як відчуття безпорадності, невпевненості в собі; безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх могутності і загрозливого характеру».

Незначна кількість учнів підтверджує визначення Осадько О., яка вважає, що страх – «це емоція, яка притаманна будь-якій людині…» [10;34] Респонденти пишуть: страх – це «реакція на небезпеку», «важливий природний емоційний стан», «емоція, яка виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню», «емоція, яка викликається різними небезпечними для життя і здоров'я факторами», «природне почуття, яке попереджує нас про небезпеку», «почуття небезпеки», «невід'ємна реакція організму, яка викликана інстинктом самозбереження».

Отже, по розумінню підлітками суті поняття «страх», ми бачимо, що всі респонденти розподілилися на 3 групи:

• учні, для яких страх – це тривога та внутрішнє хвилювання;
• учні, для яких страх – це відчуття безпорадності та невпевненості в собі (їх найменше);
• учні, для яких страх – це природний емоційний стан самозбереження (таких виявилося найбільше).

Так для учнів третьої групи поняття «страх» та «жах-переляк» практично ідентичні. Для підтвердження даного припущення наведено деякі цифри – узагальнені відповіді на друге запитання. Опитуваним потрібно було дібрати найточніший з ряду запропонованих – жах, паніка, переляк, тривога – синонім до слова «страх».

Гадаємо, що респонденти, добираючи синоніми, керувалися власним розумінням суті страху. Таким чином, учнів, які вважають, що страх – це тривога – 17%, переляк – 38%, жах – 37%, паніка – 8% .

Вказуючи із ряду запропонованих характеристик емоції страху (запитання третє), найчастіше учні зазначали такі:

1. перебільшене бачення небезпеки – 25%;
2. заціпеніння – 19%;
3. прискорене дихання та серцебиття – 38%.

Отже, ми бачимо, що учні відмічають фізіологічні прояви страху, які характеризують знову таки стан жаху-переляку. Фізіологічні прояви страху вивчали багато вчених: Ч. Дарвін, П. Кониський, Н. Ланге та інші.

Зокрема, З. Фрейд писав: «...достатньо виділити окремих представників тілесних відчуттів, тобто найясніших і найчастіших, які йдуть від органів дихання і серця». [14; 58]

Такі характеристики страху як заціпеніння, прискорене дихання та серцебиття належать до так званих стереотипів поведінки, які нав'язують страх, коли він досягає сили афекту (панічний страх, жах). А значна кількість опитуваних вказала саме на ці характеристики. Отже, для більшості школярів (що обумовлено зоною воєнного конфлікту) характерно переживати такі прояви страху як жах та переляк.

Часто страх оцінюється як слабкість, тож зізнатись собі, а тим більше іншим, у своїй слабкості, напевно, неприємно для більшості людей. Особливо це характерно у підліткововому та юнацькому віці. Та все-таки більшість учнів виявили достатню зрілість у розумінні страху та його значення для людини, відповідаючи на четверте і п'яте запитання анкети. 61% старшокласників вважають, що страх – це емоція, яка виникає в ситуації раптової загрози біологічному існуванню, 32% підтверджують, що страх виникає в ситуації раптової небезпеки, і лише 7% лякає очікування небезпеки; 56% респондентів оцінює страх як природне вираження інстинкту самозбереження, 39% – вважає страх необхідною емоцією, що сигналізує про небезпеку. Лише 5% опитаних вказали, що страх – емоція, притаманна дітям.

2.2 Форми та джерела прояву страху

Аналізуючи відповіді учнів на запитання анкети, в цьому розділі ми будемо розглядати досить важливі проблеми, а саме: що ж є джерелом страху для сучасної молоді? Крім того, на питання «Чи знайоме вам почуття страху?», 92% учнів відповіли «так». Тобто досвід відчуття та переживання страху у наших респондентів, п'ятнадцятирічних та шістнадцятирічних юнаків та дівчат, вже є.

Питання про джерело страху ми розпочнемо зі спогадів про дитинство. З цією метою проаналізуємо відповіді на сьоме питання анкети: «Коли вперше ви пережили почуття страху? Що саме його викликало?». Варто зазначити, що оскільки запитання відкрите, то для зручності усі відповіді були зведені у групи за змістом. Таким чином утворилася таблиця 1.

Таблиця 1

Особливості спогадів про страх, пережитих у дитинстві.

      Насамперед, варто зазначити думку, яку висловив З. Фрейд у праці «Психопатологія повсякденного життя»: «Байдужі спогади дитинства зобов'язані своїм існуванням відомому процесу заміщення, вони заміщують в репродукції інші, дійсно значимі враження спогади, які можна вивести шляхом психічного аналізу, але які не можуть бути відтворені безпосередньо через опір». [15, 81]

Напевно, це й пояснює те, що значний відсоток опитуваних не змогли пригадати свій перший страх, а тим більше вік, коли він виник. Більшість лише зазначила, що вперше страх виник у дитинстві. Звичайно, при опитуванні виявились типові страхи, які розглядає З.Фрейд при вивченні даної проблеми, наприклад, самотність, темрява, незнайомі люди (школа, стоматолог). Всі ці страхи мають своїм ядром небезпеку психічної безпорадності, відповідають періоду незрілого Я.

А страхи, пов'язані із загрозою життю та перед незнайомими тваринами, підтверджують значення страху, як природного вираження інстинкту самозбереження.

Серед учнів школи, як бачимо, вагомий процент зі страхів дитинства посідають страхи, які пов'язані зі школою.

А щоб з'ясувати сучасні шкільні страхи, пов'язані з перебуванням у школі зараз, учням було запропоновано питання: «Чи переживаєте ви почуття страху у навчальному закладі? Коли саме?». При опитуванні виявилось, що 46% учнів не відчувають страху у навчальному закладі зовсім; 54% - описали ситуації, що зумовлюють страх. Причини страху у школярів у навчальному закладі ми зібрали до купи у таблицю 2.

Таблиця 2

Причини страху у школярів в умовах навчального процесу

Заздалегідь можна було передбачати, що страх перед контрольними, самостійними роботами, іспитами та семінарами буде переважати інші страхи, бо це стресові ситуації для більшості людей взагалі. Також багато хто з учнів боїться розчарувати батьків. Але радує те, що більшій відсоток учнів (46%) не відчуває ніякого страху у нашому навчальному закладі, що каже про сприятливий психологічний клімат, якій створив педагогічний колектив школи для учнів.

З метою з'ясувати, що тривожить молодь, окрім ситуацій, пов'язаних з навчанням, опитуваним у пункті десятому було запропоновано з ряду страхів обрати той, який вони вважають обґрунтованим. Тут доцільно пригадати термін «проекція». З.Фрейд розумів проекцію як наділення інших соціально-недопустимими бажаннями, в яких людина наче відмовляє само собі, тобто як захисний механізм. Пізніше поняття дещо трансформувалося і було введене його розуміння як нормального психологічного процесу, що бере участь у формуванні сприйняття зовнішнього світу: проекція розуміється як первинний процес «уподібнення» реальності власному внутрішньому світові. [14, 49] Отже, цілком ймовірно, що, вказуючи обґрунтований страх, кожен обирав те, що є страшним для нього.

Значний відсоток опитуваних вказали на страх смерті (47 %), самотності (13 %) та страх перед невизначеним майбутнім (26 %). Заздалегідь можна було передбачати, що страх смерті буде значно переважати інші страхи, бо для будь-якої живої істоти інстинкт самозбереження є природнім. Та даний відсоток значно збільшився за недавній час, бо загрозливі для життя ситуації у нашому регіоні, на жаль, є вже правилом. Результати опитування дітей, які перебувають у зоні АТО, ми об'єднали в таблицю 3.

Таблиця 3

Страх самотності пояснюється тим, що людина – істота соціальна, і повноцінне її існування можливо лише у суспільстві, серед собі подібних. Для прикладу можна згадати «дітей-мауглі», які виховувалися у дикій природі серед тварин. І навіть в підлітковому віці, коли їх знаходили, повернути людський облік їм було неможливо. Сюди ж додається страх можливості втрати рідних та близьких людей під час військових дій у нашому регіоні. Ось чому страх самотності теж є природним для людської  істоти.

Кількість учнів зі страхом перед невизначеним майбутнім менша, ніж страх смерті. Невизначеність перед майбутнім пояснюється тим, що старшокласники стоять на порозі самостійного життя, тієї «невизначеності», яка їх очікує далі, з запитанням: «А що там, у дорослому житті? До якого навчального закладу вступати? Як воно буде без батьківської опіки та захищеності?».

На поведінку дорослої людини значною мірою впливають ранні спогади та переживання, а надто негативні (див. табл. 1). Ймовірно, тому при опитуванні виявилися типові страхи, наприклад, самотність, незнайомі люди, темрява.

Але незалежно від джерела страху, форми його прояву, усі респонденти зазначили, що намагаються подолати його. Причому виявилася чітка тенденція. Значна частина учнів, відповідаючи на дев'яте запитання анкети: «Чи намагаєтесь ви перебороти виникаючий у вас страх? Яким чином ви це робите», назвало самонавіювання як спосіб заспокоєння та можливість спілкування з близькими («заспокою себе», «займаюсь аутотренінгом», «дзвоню батькам», «намагаюсь перебувати в оточенні друзів» тощо). Ще деяка частина зазначила, що намагається думати, що все минеться і все буде гаразд, пробує відволіктись і зосередитись на приємних моментах («думаю про щось приємне», «я намагаюсь впевнити себе, що нічого не трапиться», «намагаюсь подавити страх позитивними емоціями»). Все це не то інше, як самонавіювання, тобто приговорювання для себе формул, які впливають заспокійливо. Частина респондентів, навпаки, пробує заспокоїти себе через врівноваження соматичних процесів, наприклад: дихаючи спокійно та глибоко.

Та, на нашу думку, більше привертають увагу респонденти, які мають індивідуальні та специфічні підходи до даної проблеми, наприклад, замикаються в собі. Метою людей, що використовують такий спосіб, є швидше намагання приховати свою слабкість, аніж перебороти страх. Хоча, з іншого боку, переконуючи інших щодо відсутності у себе страху, зрештою можна переконати й себе. Цікавим є ще один підхід, а саме, спроба порівняти існуючий страх з більш важливими подіями свого життя. Тобто, все пізнається у порівнянні.

Розділ 3. Як подолати страхи. Теорія і практичні поради.

За свідченням психологів, корінь усіх страхів – це переконання в тому, що ми не здатні впоратися з життям. Але для будь-якої людини дуже важливо вміти побороти страх, бо інакше вона не зможе досягти в своєму житті навіть найменшої висоти. [11, 104]

Глибинно-підсвідомо страх несе два повідомлення:

• Будь обережний, світ повний небезпек.
• Ти не впораєшся.

А основою страху є саме друге. Але якби всі знали, що впораються з чим завгодно, що тоді в принципі здатне хоч щось налякати? Існує багато способів, як перемогти страх. Нижче ми хочемо навести кілька дієвих методів, застосовуючи які людина зможе подолати страх. 

Отже, позбутися страху зовсім нескладно: потрібно просто почати вірити в себе. Потрібно частіше радіти, помічати прекрасні, веселі, кумедні моменти в житті – радісна людина не думає про страх. Страх можна висміяти. Можна намалювати цей страх (як завгодно, головне, щоб асоціювався саме страх), потім приклеїти на м'яч і періодично, бити по ньому. Перший крок до позбавлення від страху – необхідно зізнатися собі в тому, що він є. Далі витягти його назовні і подивитися на нього, розглянути з усіх боків (як правило, він виявляється не таким вже й великим). Наступний кроком буде розібратися, проаналізувати, чому ви цього так боїтеся, що з минулого, причому не тільки вашого, але, можливо, і ваших близьких родичів, викликає або посилює ваш страх. Страх, у якого є ім'я, не такий вже й сильний.

Один зі способів позбавитись страхів – зробити те, чого боїшся. Звичка діяти не дивлячись ні на що – звичка успішних людей. З нею ніхто не народжується. Лише сама людина може вмотивувати себе на виконання якогось серйозного кроку. Перемога над собою, над своїми страхами завжди веде до одужання.

Інший спосіб позбавлення від страху – оцінка гіршого варіанту можливого результату справи. Що станеться, якщо події почнуть розвиватися по несприятливому сценарію? Потрібно лише розробити запасний план дій і страх невідомості миттєво розчиниться. Головне, вірно розставити пріоритети і постаратися об'єктивно оцінити ситуацію.

Найдієвіший спосіб боротьби зі страхом – тренування відваги, навику подолання, звички діяти, бо сам по собі навколишній світ нейтральний, ми самі розфарбовуємо його у власні фарби позитиву або смутку. І переможцем над страхами стане той, хто зуміє перетворити цього «звіра» на свого союзника.

Висновки

Визначена у вступі актуальність теми повністю підтвердилася в ході дослідження.

Таким чином отримані результати визначають наступні тенденції. Значна частина молоді нашого регіону розуміє сьогодні страх як стан жаху та переляк, тобто, в неї підвищений рівень тривожності, що, в свою чергу, ймовірно, зумовлено невизначеним майбутнім, боязкістю перед ситуацією у зоні АТО. Адже саме це є джерелом конкретних страхів для школярів.

Дані факти засвідчують актуальність та важливість вивчення проблеми страху. Адже очевидним є коло проблем, що належать до безпосередньої компетенції педагогічних колективів у закладах освіти. Зі страхом тісно пов'язане хвилювання та почуття невпевненості в собі, що, в свою чергу негативно може впливати на самооцінку та рівень домагань, а відтак людина може неадекватно оцінювати свою можливість, що зумовлює неуспіх в навчанні та житті загалом.

Загалом робота ґрунтується на використанні науково-теоретичних та практичних досягнень сучасних вітчизняних та зарубіжних психологів. Основним джерелом при написанні цієї роботи були книги та статті сучасних вітчизняних психологів Маценко Ж., Москальової А., Осадько О. та Мазур А. В., в яких розкриті теоретичні аспекти феномену страху, функції та особливості емоційної сфери особистості та суб'єктивні  і  об'єктивні чинники дитячих емоцій.

У роботі були розглянуті практичні дослідження проблеми страху серед школярів, проаналізовані результати обстеження молоді та зроблені висновки щодо джерел виникнення страху та специфіки психологічної допомоги учням, які зазнають страх. А також були надані практичні рекомендації щодо подолання страхів та негативних психологічних наслідків подій, що відбуваються в країні, для всіх учасників навчально-виховного процесу.

Але сам страх своїми силами подолати неможливо. Дана емоція має філогенетичне походження, а в процесі онтогенезу виявляється на досить ранніх етапах. Зрештою, за нашими переконаннями, це необхідна емоція, що в разі потреби сигналізує про небезпеку. Тому виховання стійкості до страху, як правило, спрямоване не на позбавлення від нього, а на вироблення вміння володіти собою при його наявності. А також важливою є психологічна робота з тими наслідками, що може спричиняти страх.