Понеділок, 10.12.2018, 18:48
Знання - знаряддя, а не ціль...
 Персональний сайт учителя Балуєвої О.В.

Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні лінки

Міністерство освіти і науки

Селидівський відділ освіти

Методична служба Селидового

Сайт Гірницької ЗОШ №17

У професіоналізмі - дія!

Пошук
Статистика
Головна » Файли » Мої файли

Урок історичної правди. Україна! Це той Бог, до якого доростає душа… Літературний процес ХХ ст.. (1960 – 1990). Вступ.
01.01.2015, 18:28

Мета:  показати розвиток літературного процесу 1960 - 1990 рр., поглибити й урізноманітнити художнє відтворення світу, розкрити соціальний зміст загальнолюдських цінностей у літературі цього періоду, навчити одинадцятикласників характеризувати один із найяскравіших етапів літературного процесу XX століття в контексті суспільного розвитку,  а також визначати соціальні, психологічні та політичні витоки національно - визвольного руху 60-х років і місце письменників у цьому русі; розвивати вміння учнів пов'язувати літературний процес з історичними умовами, соціальні, полікультурні, комунікативні компетенції; засобами художнього слова виховувати патріотичні почуття, формувати високі ідеали, любов до літератури.

Перебіг уроку

  1. Оголошення теми, мети, визначення завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.

 

Учитель.                         Рік за роком поволі спливає, кожен з них історію складає...

     Цими рядками я хочу розпочати сьогоднішній урок — урок історичної правди на тему «Україна! Це той Бог, до якого доростає душа...».

     Спинімося, затамуймо подих. Чуєте, як дихає історія, як вкарбовується в наші серця її голос. Варто лише підняти завісу, і нам відкриється... Ні! Не бунт і повстання, не революції, а Людина.

     Ми повинні бачити в історії - Людину, найтонший порух її душі, який став призвідцем великої звитяги або великої трагедії.

    Багатостраждальна історія в українського народу. Як же міг вижити, вистояти, розквітнути віками гнаний, плюндрований, зраджуваний народ, які духовні сили живили його? Про це сьогодні і піде мова на уроці.

    В Біблії сказано: «Спочатку було Слово». А тому хочу, щоб не презирство і зневага стали вашою зброєю, а буква закону юриста, пристрасть поета, мудрість філософа. Глибоке розуміння епохи — один із важливих моментів усвідомлення історії. Отже, пригадаймо культурно-політичний процес в Україні 60-х років ХХ ст. Але перед цим прокоментуймо вислови, розміщені на дошці, визначимося в завданнях нашого уроку і в очікуваннях від цього заняття.

  1. Сприймання і засвоєння матеріалу (робота в групах, метод «Карусель»).

3.  Слово надається «історикам».

     Ваше завдання: подати інформацію про причини появи течії «шістдесятництва» в Україні.

 

1-й учень. 60-ті роки в СРСР називають «хрущовською відлигою». Це був період правління М. Хрущова, який прийшов до влади після смерті Сталіна. Перша половина 60-х років була позначена помітним, хоч і нетривалим, розквітом духовного життя в Україні та економічною кризою.

(Хрущовська відлига, економічна криза.)

 

2-й учень. На XX з'їзді КПРС (1956) було засуджено «культ особи» Й.Сталіна і проголошено курс на десталінізацію, в цей же період ліквідовано концтабори. Після довгих років сталінського терору пролунали перші сміливі голоси, серед яких - більшість письменницькі.

(Засудження «культу особи» Й. Сталіна.)

 

3-й учень. Крім культурного життя, митці вирішували чимало політичних проблем, їхня творчість, громадська діяльність сприяли пробудженню національної свідомості народу, розквіту українського мистецтва.

Отже, радянська національна доктрина та ідея утворення безнаціональної радянської спільноти зазнала кризи.

(Криза радянської національної доктрини

та ідеї утворення «безнаціональної радянської людини».)

 

4-й учень. З 2-ї половини 60-х рр. у житті країни відбулися зміни у суспільно-політичній сфері. З приходом до влади Л. Брежнєва ситуація значно погіршилась. Розпочався згубний період застою, переслідування всіх, чиї погляди та переконання не збігалися з офіційними канонами, їм чіпляли ярлики «націоналістів», «дисидентів», їх заарештовували, кидали до в'язниць і таборів.

(Суспільно-політична криза, тобто період застою.)

Підсумок підбиває командир групи «Істориків».

 

Вчитель. Отже, в Україні набирає обертів опозиційний рух, діяльність якого ми з вами і розглянемо.

 

3.  Слово надається «літературознавцям».

 

1-й учень. Щоб протистояти переслідуванням, кращі представники інтелігенції утворили Клуб творчої молоді у Києві. До нього входили художники Алла Горська та Панас Заливаха, літературознавці і письменники Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк. Вони протестували проти гонінь, арештів національної інтелігенції. І самі ж першими зазнали переслідувань.

 

2-й учень

  • Одним з напрямів опозиційного руху в Україні був «Рух підписантів». У листопаді 1965р. діячі науки і культури написали листа до уряду, захищаючи покараних за акцію протесту в кінотеатрі «Україна» під час презентації кінострічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». 1968р. молодь із Дніпропетровська пише листа на захист О. Гончара та його роману «Собор». Влада відповіла підписантам репресіями, виключеннями з партії, звільненнями з роботи.
  • Другим напрямком національно-визвольного руху був «Самвидав» — підготовка статей, книг, есе, що викривали політику властей. Таким був журнал «Український вісник» (1970). Світ побачили шість номерів. Діяльність у «самвидаві» була небезпечною і переслідувалася владою. Дисидентів - авторів заарештовували і утримували у «психушках». Самвидав мав обмежений вплив на людей, бо поширювався серед вузького кола інтелігенції.
  • Наприкінці 60-х р. дисидентський рух перейшов до активних масових дій політичних акцій: 22 травня 1967р., під час Шевченківських днів, була влаштована демонстрація біля пам'ятника Кобзарю, яку розігнала міліція
  • Крім названих напрямів опозиційного руху можна назвати пошукові роботи жертв сталінських репресій та солідарність з національно-визвольними рухами інших народів.

 

3-й учень. Українське культурно-національне піднесення ви кликало гнів у високих посадовців. Почалися репресії, фабрикації політичних справ на письменників, учених, художників.

 

Вчитель. Пам'ятати минуле заради майбутнього — наш священний обов'язок. Слово надається пошуковим групам «екскурсоводів - літературознавців». Основним вашим завданням на даному етапі уроку є визначення життєвого і творчого креда митця (учні протягом виступу однокласників третьої групи заповнюють таблицю).

Ім'я митця

Василь Стус

(поет)

Алла Горська

(художниця)

Сергій Параджанов

(кінорежисер)

Володимир Івасюк

(композитор)

Життєве і творче кредо

(записати кількома словами)

 

 

 

 

 

  • Тож вирушаймо в путь болю і страждань, у 60-ті роки.

Помолимось за тих, що у розлуці

Помруть, відірвані від рідних хат;

Помолимось за тих, що у розлуці

Вночі гризуть залізні штаби ґрат,

Що душать жаль у невимовній муці,

За тих, кого веде на страту кат.

За ними, Господи, в небесній тверді

Простри свої долоні милосердні.

 

3.  Літературно-музична композиція «Нести хреста аж до могили».

 

1-й учень. 60-ті роки назвали періодом відлиги; залякана репресіями, вкрай заполітизована література відчула вітер перемін. Проте тривало це недовго. Антихрущовська змова різко повернула державне кермо вправо. Ті, в чиїх руках воно опинилось, вдалися до випробуваних методів і засобів боротьби з інакомислячими.

Струну обірвати — то правду убити,

Людину убити — життя  зупинить!

Хто витоптав в полі нескошене жито —

Як може між люду голодного жить?

Хто гнав безневинних в далекі Сибіри,

Заради химери селив Соловки,

Чи в краще майбутнє на мить хоч повірив,

Піддавшись на жест вказівної руки?

Мільйони вкраїнців, мов світло галактик,

Спалахнувши, погасли в пітьмі!

О! Горя народного Кормчий і Практик,

Ви що ж наробили? Чи знали самі?

А знали напевне — людьми ви ж зветеся:

На крові народній не можна звести

Ні яму холодну, ні шпиль в піднебесся,

Тим більш — рукотворні в майбутнє мости!

                                                      (В. Щерба.)

 

2-й учень. Мов метелики на світло, летіли самозречені юнаки і дівчата за теплим вітром відлиги, летіли й падали під стуленим віянням зими, що так і не поступилася місцем омріяній весні. Вільна і незалежна Україна колись викарбує на золотих скрижалях імена одважних своїх синів і дочок - аби прийдешнім поколінням було ким гордитись, кого брати за взірець.                                                                                                                                                                                                                                                                                    

Відкриваю для себе

Нові імена.

І глибинні думки,

І душевні висоти...

Скільки років ховала

їх прірва страшна,

Що хотіла наш дух,

Нашу суть побороти.

Скільки їх, що приходять

З далекої тьма,—

Хоче серце усіх

Поіменно назвати...

І на болях своїх

 Знову пишемо ми

Імена, імена...

І вкорочені дати.

                                        (В. Кащенко.)

 

3-й учень. «Ще й до жнив не дожив, зеленжита не жав, ані не долюбив. І не жив. І не жаль». Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусу. Його поезія — то сама правда, живий нерв України, її безталанна доля.

     1980 рік позначився багатьма несправедливими вироками та гоніннями. Але  навіть на цьому трагічному фоні вирок поетові Стусу вирізняється своєю нелюдяністю: десять років таборів особливого режиму і п'ять років заслання. І це після того, як він уже відбув несправедливе покарання: сім років позбавлення волі. Єдина його вина — в тому, що він залишався вірним своїм переконанням митцем і порядною людиною.

Народе мій, коли тобі проститься

Крик передсмертний і тяжка сльоза

Розстріляних, замучених, забитих

По соловках, сибірах, магаданах.

Держава напівсонця, напівтьми,

Ти крутишся у гадину, відколи

Тобою неспокутий трусить гріх.

І докори сумління дух потворять.

 

4-й учень. 4 вересня 1985 року. Карцерна камера № 3. Тут підчас сухої голодовки на знак протесту проти знущань наглядача Руденка помер поет Василь Стус. Йому було 47 років. Йдучи до карцеру, Стус сказав своєму товаришу по ув'язненню Леоніду Бородіну: «Я оголошую голодовку до кінця». Поет дотримав свого слова.

Ще вруняться горді Славутові кручі,

ще синіє річки замріяна гладь,

та вже проминув тебе птахом летючим

твій час, твій останній. Попереду — падь.

Чіпляйся за кручу, як терен колючий,

чіпляйся за небо, як яблуні цвіт.

Бо вже ослонився безокрай чужинний,

бо вже чужинецький ощирився край.

Прощай, Україно, моя Україно,

чужа Україно, навіки прощай.

 

5-й учень. Алла Горська напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала гарні портрети О. Довженка, В. Симоненка, Є. Сверстюка, І. Драча, В. Стуса. Як театральний художник плідно співпрацювала з видатним режисером Лесем Танюком.

      У своїй творчості Алла Горська не визнавала ідеологічного замовлення, офіціозу. Завжди її цікавила тільки людина Вона була душею шістдесятництва, одухотвореною рушійною силою усіх його зачинань, у ті задушливі часи надихала митців на боротьбу проти сваволі і тотального залякування. У грудні 1970 року художниця загинула за нез'ясованих обставин. Це вбивство так і не було розкрито, «її постать яскравіша від легенди,— пишуть про Аллу Горську товариші,— сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі».

     Василь Стус відгукнувся на смерть Алли Горської поезією, сповненою болю та відчайдушної рішучості не звертати з обраного шляху.

6-й учень.                        Ярій, душе! Ярій, а не ридай.

У білій стужі серце України.

А ти шукай — червону тінь калини,

На чорних водах — тінь її шукай.

Бо — горстка нас. Малесенька шопта

Лише для молитов і сподівання.

Застерігає доля нас зарання,

Що калинова кров — така густа,

Така крута, як кров у наших жилах.

У білій стужі білих голосінь

Це гроно болю, що паде в глибінь,

На нас своїм безсмертям окошилось.

 

7-й учень. Сергій Параджанов — «божевільний геній» в українській пустелі. У 1965 році в кінотеатрі «Україна» відбулася прем'єра фільму «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського. Фільм-легенда, якому судилося стати в нашому кіно сміливим но­ваторським експериментом кінорежисера Саме на цій прем'єрі Іван Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а Василь Стус запропонував вставанням продемонструвати свій протест проти сваволі влади.

     Керівництво кінематографа намагалося «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилося неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість - судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 році Сергій Параджанов помер.

 

(Стиха звучить пісня «Червона рута».)

 

 

                

8-й учень. Хто сьогодні не знає цієї пісні? Людям різного віку близька її мелодія, так само як ім'я автора - Володимира Івасюка. Життя композитора - мов натягнута струна, мажорна мелодія якої змушувала митця робити її ще тугішою.

    «Івасюківськнй вибух» — яскравий, могутній, підхоплений його друзями — Софією Ротару, Назарієм Яремчуком, Василем Зінкевичем, так зворушив задрімані душі, що українці, які, здавалось, уже назавжди перекували свої голоси на чужу мову, заспівали рідною. Пісні Івасюка захоплювали нові й нові позиції на естраді, нагадували нам, чиїх батьків ми діти, долали національну байдужість. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашій культурі.                                                                           

     Володя Івасюк зник 24 квітня 1979 року. Після телефонного виклику він іде із дому і більше не повертається. 18 травня автора пісень-шедеврів випадково знайшли повішеним у Брюховецькому лісі під Львовом.

Це було не самогубство. Це було убивство на замовлення. Похорони В. Івасюка перетворюються на акцію протесту проти влади. І як результат - заборона на творчість композитора аж до 1989р. Тільки у 1994 році В. Івасюку посмертно присуджено Державну премію України ім. Шевченка.

    Ми вважаємо, що слова «Крило стає крилом тільки під час польоту»,- цей афоризм належить Володимиру Івасюку, може виражати кредо будь – якого митця.

     Роки тамують біль втрати, але пам'ять береже світле ім'я композитора-самородка, відкривача новітнього пласту української музичної культури. Михайло Івасюк, поет, батько Володі, писав:

Благословляю, сину, ті роки,

Що розчинили тобі навстіж двері

У царство творчості, і на папері

Лягли слова і ноти на рядки.

 

І спів поринув хвилями ріки,

Немов відлуння звукових феєрій,

 І люди віднайшли в своїм трувері

Жаданий обрій, сонце і зірки...

(Пісня «Червона рута» звучить голосно.)

 

  1. Підсумок уроку
  1. Коментар учнями слів, винесених у таблицю «Кредо митця»
  2. Бесіда за питаннями:
  • Які спільні риси ви можете виділити у творчості та громадській діяльності митців 60-х років? (Вони займали, активну життєву позицію, громадські інтереси, та справи статі їхньою внутрішньою потребою, бо вони намагалися змінити світ на краще; шістдесятники сприяли, поверненню до народних святинь, таких, як: мова, історія, культура; ш притаманне почуття патріотизму та відданості Україні й українському   народу;   будили   почуття   власної  гідності   та  національної свідомості;  закликали  до гуманізму  в усіх його проявах.  Це  була хвиля національного відродження.; вони вийшли за особистого)
  • Що було започатковано інтелігенцією 60-х? (Це був рух, що поклав початок руйнуванню основ тогочасного суспільного мислення та Ідеологи)
  • Чи змогли своїм життям і діяльністю шестидесятники дати відповідь на проблемне питання уроку: «Як треба жити?»
  • Чи можна назвати їхнє життя подвигом? (Так еони вийшли за рамки дозволеної демократизації. Це духовний подвиг у тоталітарних умовах, адже на цьому шляху їх чекали переслідування, ув'язнення, заслання і навіть смерть).

 

Вчитель. Ви саме те покоління, яке розбудовуватиме вільну, незалежну Україну. У літературу, культуру приходять нові митці, ми відкриваємо нові імена. Але треба пам'ятати тих, хто наближав сьогоднішній день. Сподіваюсь, що цей урок змусить вас задуматись, збагнути таємниці слова, мислі Василя Симоненка, Василя Стуса, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Дмитра Павличка та багатьох інших.

Ми прочитали долю України

За знаками пророчими небес,

Ми вшанували замучених безвинно і забутих.

Щоб в давній славі наш народ воскрес.

 

  1. Домашнє завдання:
  • Підготувати виразне читання прозових спогадів близьких, друзів і знайомих Василя Симоненка, витягів із щоденника  й листів поета;
  • перечитати запропоновані віршовані твори;
  • *** кільком учням з групи літературознавців підготувати художню композицію «Ти знаєш, що ти людина». (Про життєвий і творчий шлях митця.)
Категорія: Мої файли | Додав: anderyb
Переглядів: 480 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
...
Вхід на сайт
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz