Субота, 25.11.2017, 01:02
Знання - знаряддя, а не ціль...
 Персональний сайт учителя Балуєвої О.В.

Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні лінки

Міністерство освіти і науки

Селидівський відділ освіти

Методична служба Селидового

Сайт Гірницької ЗОШ №17

У професіоналізмі - дія!

Пошук
Статистика
Головна » Файли » Мої файли

Скорботна нота «Сонячних кларнетів». Осмислення української революції, поема «Золотий гомін»
26.12.2014, 05:56

Перебіг уроку

Методична ремарка. Клас поділено на дві групи відповідно до завдань уроку, який теж матиме два блоки: перший – розгляд скорботної ноти «Сонячних кларнетів», другий – аналіз поеми «Золотий гомін». Протягом опрацювання навчального матеріалу учні занотовують почуте у вигляді тез.

 

  1. Перший тематичний блок
  1. Актуалізація опорних знань,  мотивація навчання школярів.

Звучать два різні за своїм настроєм вірші, що увійшли до збірки «Сонячні кларнети»: «Гаї шумлять» і «На стрімчастих скелях».

  • Якими почуттями і настроями сповнені ці дві поезії?

Перша — радістю буття, піднесенням, подивом («Чого душі моїй так весело?»), друга — теж піднесенням, але трагічним і тривожним, яке насторожує («Враз вниз впали краплі крові!..»). Остання картина — це молитва («Хтось горів світанно, Колінопреклонно: Дай нам, земле, шуму, Шуму-божевілля!», бо «смерть шумить косою»).

     Як несподівано змінюються інтонації, кольори збірки — від світло-золотих до криваво-темних. Поетичні контрасти вражають.

  • Що ж сталося з поетом - оптимістом, співцем природи й гармонії?
  • Чому він поєднує такі контрастні світи?

(відбувається коротка бесіда)

    Підсумок бесіди «Сонячні кларнети» — це переважно книга передчуття сподіваного щастя, яке так і не справдилося, — лірика 1917 року і перед нею», — пояснює це явище Стус. Надію поета на українську революцію, що мала принести волю, установити справедливість, зробити світ кращим, гармонійним, було потоплено в крові й горі. Це знайшло осмислення в поетовій душі. Так народилася скорбна нота «Сонячних кларнетів».

 

 

  1. Оголошення теми, мети, визначення завдань даного блоку.

 

  1. Сприймання і засвоєння нового матеріалу.

Учитель. Поет приймав революцію, що несла надії Україні, але його вразлива душа не переносила її жахів. Біль, відчай звучать у віршах «По хліб ішла дитина», «Одчиняйте двері», «Кукіль», «Чистила мати картоплю...»

(звучать ці вірші).

Робота над циклом «Скорбна мати»

Миттєвий спалах радості,

спалах революційного піднесення в Україні

змінюється довгим розпачем

од її жорсткого задушення»

В. Стус

Читаються вірші циклу  «Скорбна мати» і проводиться бесіда:

  • «Скорбна мати» — чия це мати?
  • Чому скорбота в її очах?
  • Чому поет стверджує: «людське серце до краю обідніло»?      (Бо сіються кров, смерть, сльози. В серцях запанувала зневіра, там — моральна пустка, злочин — звичайна річ, втрачається відчуття цінності людського життя).
  • Як ви розумієте вислів про те, що на Вкраїні в кожній хаті можна побачити розп'яту тінь Христа?                   (Відчай, сум переслідують людей; горе, холод, похорони, невпевненість у завтрашньому дні — в кожній хаті. Розп'яті правда, віра, потоптані любов і милосердя).
  • Що означає для України звістка «Христос воскрес»?                 (Оживає свобода, надія на духовне й національне визволення).
  • Чому ж поета-оптиміста раптом проймає чорний песимізм: «Не буть ніколи раю у цім кривавім краю»?                            (Не можна будувати щастя на горі, розбраті. «Із крові... юрбою» зростають тільки квіти звіробою).
  • Які думки й почуття вкладені у слова ліричного героя:

І цій країні вмерти? –

Де він родився вдруге, -

Яку любив до смерті?

    (Безперечно, це риторичне питання. Не вмерти країні, де живе дух самого Христа — у народних традиціях, у слові, в пісні, в молитві, де люди такі добрі й працьовиті! Чи вмерти країні, яка так довго боролася за волю і плекала надію на щастя. Все це вчувається у трагічному голосі Божої Матері, що мучиться, як кожна смертна мати на цій сплюндрованій землі).

  • Цей трагічний оптимізм проглядається і в деяких поезіях, надрукованих у газеті «Нова рада» та збірці «Плуг».

(Учні аналізують однойменний вірш.)

  • Трагічним оптимізмом пройнята й поезія, присвячена пам'яті юнаків, які загинули під Кругами в 1918 році.

(Один з учнів дає історичну довідку про бій під Кругами),

     Тичина тяжко сумував за цим знищеним поколінням молодої української інтелігенції, в якому вбачав надію нації, і назавжди увічнив образи юних патріотів у вірші «Пам'яті тридцяти» (звучить поезія).

    

Учитель.  У ці роки настрої в Тичини різко змінюються — від піднесених до песимістичних, але слово його, як і раніше, майстерне, талановите. Поет шукає виходу, прагне осмислити складну реальність. Так, у вірші «До кого говорить постає страшна картина суспільства, де панує «однокласова ворожнеча», «цвіль партійноборчих породіль», «братні зуби, дружній зиск». Це все запропонували народові більшовики. Поет спромігся на страшну правду. Фраза «Брати однокласовії кати» сказана в той час, коли поняття класової боротьби ставало гаслом,мала «дорого коштувати» поетові. Так прорвався в Тичини крик болю від усвідомлення чергової трагедії українських визвольних змагань, що були жорстоко придушені Росією.

  • Чи можемо ми автора цих віршів називати безнаціональним поетом? (учні коментують, учитель підсумовує: звичайно, ні — він був з крові і плоті свого народу. Про це ж говорить Сергій Єфремов:

      Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він неначе випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю у найтрудніших на вислів зворотах.

 

  1. Підсумок тематичного блоку.

Тичина прагнув розібратися в подіях. Його тонка душа бажала краси, любові, добра, а більшовицький режим приніс насильство, руйнацію душ, лицемірство. Кі­нець 20-х і 30-х років - це період страшного терору на українській землі. Один за одним зникали в сталінських катівнях друзі поета, ті, з ким поруч жив і працював. Над Україною завис меч кривавого тирана. Тичина не витримав, злякався. Як підстрелений птах, упав з висоти українського неба, залишивши на ньому тінь розмаху могутніх крил. Став приземленим, придворним співцем партії і вождя, почав писати вірші на догоду кривавому Торквемадо і його зграї: «Партія веде», «Пісня трактористки», «Комсомолія», «Пісня про Кірова», «Країна героїв»... Але в пам'яті народу, в наших душах має залишитися не ця віршована політична тріскотня, а «золотий гомін» ранньої поезії Тичини.

 

  1. Другий тематичний блок

 

  1. Актуалізація опорних знань,  мотивація навчання школярів.

(тихо звучить «Молитва за Україну» О. Кониського та М. Лисенка)

Учитель. У найсвятковіші, урочисті моменти в житті нашої незалежної держави звучить «Молитва за Україну», створена двома видатними діячами української культури — О.Кониським і М.Лисенком. Мабуть, звучала вона й у бурхливі дні всенародного піднесення, коли в Києві обирався перший український уряд — Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським — і народ сподівався побудувати самостійну Українську Народну Республіку.

     У цей час Тичина створює справжній поетичний шедевр — історико-філософську поему «Золотий гомін». Сама ця назва ввійшла у свідомість України символом волі й національного пробудження. Ідея вічності українського народу, його духовної міці є чільною в «Золотому гомоні» Тичини.

  1. Оголошення теми, мети, визначення завдань даного блоку.

 

  1. Сприймання і засвоєння нового матеріалу.

Методична ремарка. Робота над змістом поеми проводиться так: учні, прочитавши і опрацювавши твір удома, висловлюють на уроці свої враження про нього, читають рядки, які, на їхню думку, несуть найвище ідейне навантаження, аргументують своє твердження. Учитель і учні обмінюються запитаннями. Десятикласники запитують про те, що вони не зрозуміли в поемі. Словесник пояснює їм і доповнює аналіз твору своїми міркуваннями.

 

     Інформація для вчителя. Найголовніший образ у поемі — народ, що зібрався 1917 року на історичній Софіївській площі, щоб виразити свою віковічну волю і мрію про незалежну Українську державу. Українська революція вселяла віру, піднімала духовні сили народу, будила його з фізичного і духовного рабства. Це виражено поетом неповторно, свіжо, по - тичинівськи: «Над Києвом — золотий гомін», «Дніпро торкає струни». Відчуття свята доповнюють «і голуби, і сонце». Звичайно, день такий дарований з небес самим Богом.

    Думки про майбутнє переплітаються з роздумами про минуле: «Предки встали з могил», ті предки, які не раз проливали кров за волю України, а сьогодні душі їхні голубами витають над золотоверхим містом, радіють: збулось!

     Чудовий образ гроз, які плачуть від того, що «їх не помічають», не засмучує, а тільки підкреслює загальну радість. І тут, як і завжди, в Тичини, природа одухотворена.

      Дзвони Лаври і Софії пливуть над містом, як «потужні ріки». Свято озвучене дзвонами! Здається, сам Андрій Первозванний знову благословляє київські гори, припливши із сивої давнини на золотому човні до Дніпрового берега. З глибин вічності «падають зерна в душу» — кожен переймається думами про Україну, її давнім, сучасним і майбутнім життям. Київ, що віками воював, сьогодні «у творчій високості».

     Багатоголосе всенародне віче озивається тисячним «Слава!», голуби в сяйві сонця несуть дух святий і мир. Але й тут є духовні каліки, вороги, які ненавидять Україну і її прагнення бути Державою. Вони небезпечні, «звіра в собі... плекають», скорчені пальці та пазури простягають. Ворон — провісник смерті, він чатує, поки проллється кров.

   І ворогів, і зневірців - земляків жаль поетові: «Хто їх поставив на коліна... в годину радості і сміху?», «Предки з жахом одвернулись». Але вороги, на думку митця, неспроможні заподіяти зло. Віра в перемогу світлих сил, у щасливу долю України звучить ствердно й однозначно:

Виростем! — сказали тополі.

Бризнем піснями! — сказали квіти.

Розіллємось! — сказав Дніпро.

    Бо «золоті джерела скресають під землею», «самоцвіти ростуть у глибинах гір», — перегукується Тичина з народними думами та казками, сповненими віри в щасливий кінець.

     Ідея національного єднання — вершина поеми:

І б'ються в їх серця у такт:

Ідуть! Ідуть! —

Дзвенять немов сонця у такт:

Ідуть, ідуть! —

... І всі співають, як вино.

Я—дужий народ,

Я молодий.

   Ідея невмирущості народу проймає поему з першого й до останнього рядка: Я — невгасимий Огонь

Прекрасний, Одвічний Дух.

    Поет вітає «рідними піснями», рідними словами свій народ, що прокинувся до нового життя, відчувши в собі силу молодості.

Останню частину від слів: «Виростем! — сказали тополі» і до кінця варто прочитати вголос.

 

     Питання і завдання учням:

  • Який стиль переважає у творі - реалістичний чи романтичний?
  • Чим це зумовлено?
  • Які образні вислови найбільше вразили вас своїм змістом і формою?
  • Назвіть художні прийоми, найчастіше використані автором у творі.
  • Розкрийте асоціації, які викликані назвою твору — «Золотий гомін»?
  • Чи перегукується «Золотий гомін» з «Молитвою за Україну»?

 

  1. Підсумок тематичного блоку.

      Дух українського народу однаково високий і в труді, і в битві з ворогом, і в філософському осмисленні буття, стверджує Павло Тичина. Поет любив свою Україну. Без його творчості немислима українська література. Роки й десятиліття, які він провів у стані затерплості й страху, свідчать про трагедію цілої нації, що в роки радянської влади, як і за царизму, відчувала себе приниженою і цькованою. Але державний авторитет Тичини дозволяв захистити багатьох, зм'якшував ве­ликодержавний гнів, що нависав над головою українських патріотів, а то й цілим народом, хоч і платив за це надто дорого — власним талантом. Сучасники згадують Тичину як людину несміливу, однак доброзичливу й чесну. З особливою любов'ю та увагою він ставився до творчої молоді. У той час, коли все українське називали ворожим, Тичина благословляв яскравих, талановитих і національне сміливих поетів — Миколу Вінграновського, Василя Симоненка, Ліну Костенко, Дмитра Павличка.

        Як міністр освіти України, він дбав про утвердження української мови у школах. Як науковець, сприяв розвитку української фольклористики, літературознавства, мистецтвознавства. Був блискучим перекладачем, досконало знав багато мов, за що його шанували в інших країнах.

       Душа його була надто тендітна, а час, у якому жив, жорстоким і немилосердним. Найвищими принципами Тичини були гуманізм і любов до свого народу. Про це свідчать рядки, написані на схилі літ.

Радощі і чорну днину —

Все я з вами розділю.

Любите ви Україну —

Я ще більш її люблю.

1965 рік.

 

ІІІ.     Підсумок уроку, взаємооцінювання, рефлексія.

  • Чи змогли ми виконати поставлені задачі уроку?
  • Чи справдилися ваші очікування?
  • Напишіть твір – речення на тему: «В людях жити буду…», - Павло Тичина
  • Домашнє завдання.

 Опрацювати статтю підручника.

  • *** Прочитати кілька його ліричних творів (з огляду на передуючу тему: значення творчості П. Г. Тичини)
Категорія: Мої файли | Додав: anderyb
Переглядів: 955 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
...
Вхід на сайт
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz