Середа, 13.12.2017, 04:47
Знання - знаряддя, а не ціль...
 Персональний сайт учителя Балуєвої О.В.

Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні лінки

Міністерство освіти і науки

Селидівський відділ освіти

Методична служба Селидового

Сайт Гірницької ЗОШ №17

У професіоналізмі - дія!

Пошук
Статистика
Головна » Файли » Мої файли

Павло Григорович Тичина. Біографія і творчість поета. «Йому судилася доля генія», - Василь Стус
26.12.2014, 05:47

Перебіг уроку

I.                   Оголошення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності.

-         Чи любите ви поезію?

-         «Проза життя» і «поезія життя» — вислови, які часто зустрічаються в нашій мові. Як ви їх розумієте?

-         Якими є у вашій уяві люди, що люблять і шанують поезію, красу слова, навколишнього світу, мистецтва, й ті, які це не помічають?

             Підсумок бесіди.

-         Люблять чи не люблять - а ми будемо про неї (поезію) говорити, бо вона існує вічно. Міняє вона свої форми, змінюється зглядно до смаків епохи, але ж, повторюю, сама вона існує вічно.

    Одні кажуть, що поезію не люблять. Другі кажуть, що поезію, в порівнянні з прозою, трудно читати... Треті кажуть, що поезія дуже наївно, майже по-дитя­чому, передає все те, що людина бачить. Четверті піднімають здивовано брови І хмикають незадоволено: драма в театрі в поетичній формі? О Господи! Та це ж ненатурально! Бо хіба ж людина в побуті своєму говорить віршами? Яка з цієї поезії користь? А п'яті... Але годі, їх багато є таких, що ніяк не можуть одійти од корита корисності.

     Ці слова записав у своєму щоденнику Павло Тичина, стверджуючи, повторимося, дві істини: багато людей знають лише одну красу — красу корисну, красу матеріальних цінностей, тобто, як сказав поет, —  «не можуть одійти од корита». Однак поезія існуватиме вічно, навіть тоді, коли хтось її й не буде визнавати. Бо вічними є сонце, вітер, кохання, смуток, людське серце. Тичина знав про це: йому було дано від природи талант відчувати поезію кожним нервом, кож­ним дотиком очей, рук, душі. Це про нього сказав Василь Стус у прекрасній літературознавчій праці «Феномен доби»: «Йому судилася доля генія». І завдання наших кількох уроків — переконатися в тому, що в особі Павла Тичини Україна справді мала геніального поета, але трагічної долі, зламаного духовно.

-         Давайте спробуємо визначитися в завданнях нашого уроку і в очікуваннях від цього заняття ( учні визначають цілі, записують у зошити особисті очікування).

 

II.                Актуалізація опорних знань.

1. Лекція вчителя.

     Кажуть, що поет починається, як і річка,— з джерела. Павло Тичина своєю першою збіркою «Сонячні кларнети» увійшов в українську літературу як весняна повінь - безмежна й безберега. Чи мав він своє джерело? Так! Це волелюбний рідний край, напоєна мудрістю і силою древня загадкова Чернігівська земля, чарівна мова земляків, які говорили, як співали, сплітаючи воєдино мову і мелодію. Кажуть, що поети розквітають раз на віку. Якщо це так, то П. Тичина розцвів у молоді роки. Його збірки: «Сонячні кларнети» (1938), «Замість сонетів і октав» (1920), «Плуг» (1920), «В космічному ор­кестрі» (1921), «Золотий гомін» (вибране, 1922) — це справді висока поезія. Ось яким він прийшов у літературу?

-         Звідки ж в нього таке дивовижне вміння чути мову дерев і трав, розуміти розмову птиць з небом, проникати в глибини людської душі?

     Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Рясно впала Божа благодать і на Павла Тичину. Змалку він зачаровував рідних і односельців виняткової краси голосом. У родині співали всі брати і сестри. Можливо, це від батька. Саме він і купив у Києві гармонію та навчив Павла співати «заборонених пісень». Він же водив дітей то на виступ військового оркестру, то на сільську вулицю, то на весілля — слухати народних пісень. Батька поет згадує багато й ніжно у своїх щоденниках:

     Слух у батька був дуже тонкий. Це не тільки щодо співів... Батько дуже любив читати «Тараса Бульбу». Ще як я був малим, у нас у хаті на стіні висіла лубочна картина «Переяславська Рада». І батько, було, показує пучкою на запорожця, що з лівого боку на якомусь пню, чи що, сидів: «Оце полковник Тичина». Можливо, що це була романтика, хоч, правда, у так званих «Полуботківських міліонах» було й наше прізвище. Любив ще батько пасіку, садівництво. А всі його листи до нас часто кінчалися до прикладу. Батько грав на гармонії, учив мене імітувати дзвони Лаври і руської церкви.

    Співочий талант приносив малому Павлові, учневі Чернігівської духовної школи, не лише насолоду, а й кусень хліба. За співання в монастирському хорі його нагороджували обідами та безкоштовним навчанням, а вже в семінарії став регентом (керівником духовного хору), сам розписував ноти, нотну грамоту знав досконало.

    З нього був чудовий музикант, він грав на багатьох струнних і духових інструментах. Дуже любив бандуру. До музики, до пісні й у зрілому віці було в Павла Григоровича особливе ставлення. У щоденнику 40-х років є запис: «Пісня повинна піднімати нас над побутовщиною». Його диригентські здібності проявились і під час керування самодіяльним хором у Києві в 20-х роках. Отже, в музиці і співі Тичина був справжнім професіоналом.

Крім того, молодий Павло прекрасно малював.

 

   Ще в духовній школі улюблений учитель М.Подвойський, який учив малого малювати, подарував йому маленьку скриньку для малювання, пензлі і фарби. У семінарії ж учителем малювання був український художник і письменник Михайло Жук. Щоб зрозуміти, наскільки се­рйозно захоплювався Тичина живописом, прочитаємо запис у щоденнику поета (без дати):

    Я саме тоді, будучи учнем, завідував малювальним класом, бо й сам малював і готувався вступити до художньої Академії в тодішньому Петербурзі, але не вступив тільки через те. що не було коштів приїхати до Петербурга на іспити.,,

      Проте, маючи дар співака, музиканта і живописця, він став поетом. Безперечно, в цьому немалу роль зіграв Михайло Коцюбинський, який зумовлювався тим, що слово має здатність відтворювати світ всіма засобами мистецтва: словом можна і змалювати, і озвучити, і розказати.

     Отож і заграли в поетовій творчості всі музи одразу, і переповнилося слово всіма чарами мистецтва:

Пробіг зайчик. Дивиться —

Світанок!

Сидить, грається,

Ромашкам очі розтуляє,

А на сході небо пахне.

Півні чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують.

— Сонце —

Пробіг зайчик. («Пастелі»)

 

Які несподівані чудесні образи: «Зайчик... ромашкам омі розтуляє», «Півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують»! Чи то небо по краях золотіє саме тоді, коли півні розкричалися на все село? Біг зайчик сірий, а став — сонячний!

 

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло.

Навшпиньках

Підійшов вечір,

Засвітив зорі,

Послав на травах тумани

І, на вуста поклавши палець, —

Ліг.

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло. («Пастелі»)

 

-         Які картини намалював би художник, щоб відтворити написане поетом?

-         Які фарби взяв би для малювання?

-         Як передана вечірня тиша?

-         Чому звучать не скрипки, а флейти?..

Тичина у своїй бібліотеці. 1950

Тони пастельні, приглушені, тихі... Не чорні ще, а сірі, темно-сині; зорі й ті мерехтять крізь туман якось тихо, елегійно. «Вечір... ліг». Настає тиша. Ніжні, спокійні звуки флейти заколисують землю. Такою була рання поезія Тичини, сповнена чарівних звуків і кольорів...

 

    Однак, починаючи з 30-х років, з П.Тичиною відбулася дивна метаморфоза: він став складати пісні, гімни, вірші, які прославляли тоталітарні порядки. Червоне колесо терору набирало дедалі більшого розмаху: сталінські концтабори, розстріли відомих культурних діячів, як «ворогів народу». А П.Тичина, осяяний німбом таланту, стояв на видноті, безпомічний, тендітний і скромний. Від природи лагідний і тихий, він просто не був здатен на серйозний протест, боявся сказати вголос те, що відчував у душі. До того ж довгі роки творчість Тичини розглядалася в радянському літературознавстві дуже однобоке - як поета комуністичної тематики. Це робилося свідомо, щоб люди забули Тичину — тонкого лірика, творця незрівнянних за своєю красою і задушевністю поезій. Витоки трагедії таланту П. Тичини — у безправності народу, у відсутності індивідуальної свободи творчості, В інших умовах це був би геній із геніїв, але доля поета склалася нещасливо. Тому, якщо вдатися до народної образності, можна сказати, що Тичина - мов «зламана калина». Ми ще будемо говорити про те, як він злякався репресій, відступив від правди, боявся сказати вголос те, що відчував і розумів. Був академіком, міністром освіти, оспівував партію і комунізм, його любила влада... Ми ще поміркуємо над фразою: «А Тичина пише вірші, та все гірші, та все гірші...» Той Тичина, якого Європа визнала як одного з найкращих поетів світу. І в цьому була трагедія генія. Але сьогодні будемо говорити про високу поезію митця, яка дає підстави вважати його одним із найкращих українських ліриків XX століття.

 

2.     Літературний монтаж «Павло Тичина - співець народу України  (виступ членів Літературного гуртка)

 

Ведучий.

Павло Григорович Тичина... Окраса й гордість нашої літератури. Обдарована особистість, багатопланова і змістовна...

 

Ведуча.

  Поет. Публіцист. Критик і історик літератури. Перекладач. Редактор. Видатний громадський і державний діяч. Академік. Лауреат. Депутат. Міністр. І все це одна людина.

    Та ми все ж не певні, що назвали всі аспекти багатогранного життя І діяльності Павла Тичини, всі галузі, куди сягав його розум і до чого бралася рука.

 

Ведучий.

Ми знаємо Тичину як новатора української поезії. А ще як сердечну, чуйну людину, що вражала всіх благородством душі і винятковою скромністю.

 

Ведуча.

У великому серці поета жила безмежна любов і трепетна ніжність до України. Девізом творчості його було: «Тобою хочу я звучати, народе рідний, любий мій!»

 

 

1-й учень.

За всіх скажу, за всіх переболію,

Я кожен час на звіт іду, на суд.

Глибинами не втану, не змілію,

верхів'ями розкрилено росту.

 

2-й учень.

Я завше там, де труд, де людно,

де разом: думка й почуття.

Без чистоти творити трудно,

без творчості — нема життя.

 

Ведучий.

Бо не в собі я, а увесь — на людях,

Бо все моє — чи зблизька, чи здаля.

Тому — земля кипить, як серце в грудях,

І серце стогне, як уся земля.

 

Ведуча.

Хвала поетові, що слово — зброю

В огнях боїв проніс, як вірний син,

Хвала творцю, що в повному розвої

Крильми торкається гірських вершин,

І творчий піт, і труд, і пісню величаву

Уплів в народну невмирущу славу.

 

1-й учень,

Ми бачимо залиті сонцем простори землі і говоримо словами Павла Тичини: «Батьківщина! Що миліше, як земля оця свята».

 

2-й учень.

У добу лихоліття і героїчного подвигу народу у Другій світовій війні Тичина проголосив: «Перемагать і жить!»

 

1-й учень.

Коли народ - богатир здобув перемогу над фашизмом, поет знайшов новий зміст у житті Вітчизни-трудівниці, висловивши його віршовим рядком: «Труд переростає у красу».

 

2-й учень.

Нині,  коли  відроджуються  народні  традиції,  національна  культура,  рідна мова, яскравішими барвами сяють слова Павла Тичини: «Квітни, мово наша рідна».

 

Ведучий.

Поетична збірка Павла Тичини «Сонячні кларнети» - це гімн праматері природі, хвала життю, невгасима віра в майбутнє, очікування чогось радісного, дужого, молодого.

 

Ведуча.

Переможно звучать над Україною та й над цілим світом сонячні акорди поезій П. Тичини.

 

Ведучий.

Про Павла Тичину написано сотні статей, видано десятки наукових праць А сам він сказав про себе так:

 

1-й учень.

Глибинним будучи і пружним,

чужим і чуждим рідних бродів,

я володію арко – дужним

Перевисанням до народів.

 

2-й учень.

Я єсть народ, якого правди сила

ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила! -

А сила знову розцвіла.

 

Ведуча.

Закріпляймо ж ми свободу!

Бережімо батьківщину!

Бережімо честь народу –

Найкоштовнішу перлину.

 

1-й учень.

Розцвітай же, слово,

І в родині, і у школі,

й на заводі, і у полі

пречудесно, пречудово -

розцвітай же, слово!

 

Ведучий.

В поколіннях я озвуся,—

не згорю і не загасну,—

мов огні електробуду...

І в майбутню пору ясну

 в пісні знов явлюся.

Й буду - в людях жити буду.

 

Ведуча.

Голос могутній Павла Тичини

через десятки морів і рік

вітром летить по землі України

вітром весняним і юним навік.

 

Учитель. Напевно, й вам не раз доводилося чути, що Тичина — поет складний, малозрозумілий, його вірші часто нагадують партійні гасла. Що ж, Тичину справді зрозуміти нелегко. Тим, хто вже забув, як пахнуть трави, як сонце розливає меди по полях, як дзвенять пташині пісні. А хто пам'ятає про це, вміє бачити навколишню красу, відчувати її душею, — той у поезію Тичини закохується одразу. А щодо гасел... Довгі роки творчість Тичини розглядалася дуже однобоко. У збірниках і книжках друкувалися вірші поета комуністичної тематики, підносилася його слава як трибуна, співця партії й комуністичних догм. Неначе хтось хотів, щоб забули люди Тичину - лірика, який у своєму слові віддзеркалював поетичну душу і мудрість українського народу. З приводу цього Станіслав Тельнюк колись написав сердитий вірш:

А ви, тугодумні, вказівноперстні,

Освітні чиновники в міністерстві!

Ви що в хрестоматії понапихали?!

Якого поета в народу украли!

    В учнів багатьох поколінь складалося враження, що «Партія веде» та «Пісня трактористки» — найголовніші твори Павла Тичини. Насправді ж це далеко не так. Павло Тичина — лірик неповторний, особливий, не схожий ні на кого у світовій літературі. Це поет, який розширив можливості художнього слова, повів читачів стежками неходженими, незнаними. І дивувався, і дивував, і диво своє дарував нам. У 1965 році він записує:

На те я лірик, щоб запитувать,

не тільки холодно озватися,

не тільки лозунги почитувать,

а — дивуватись, дивуватися!

   Тичині в цей час було вже 74 роки! У ці немолоді роки поет записує у своєму щоденнику чудові ліричні рядки:

...Я вийшов з хати.

Ранок голівкою врізається у небо.

А вітерця немає й зовсім.

Все ж бо то тут, то там спадає листя.

Тихо воно зліта, немовби так... між іншим;

немовби ще на дерево вернутись свій намір мало.

Все це сонце бачить, але мовчить.

Бо що йому до цього?

Саме ж воно в томлінні знемагає,

Сьогодні в неба вихідний деньочок.

Й воно ні хмар, ні гроз котить не хоче.

Вдумайтеся: ранок, як хлопчик, «голівкою врізається в небо», осінні листочки, сонце і небо живуть, і кожен діє по-своєму.

Отже, що б не казали, а поет до останку зберіг молодість душі, любов до природи й рідної землі, його улюбленим побажанням було: «Закохуйтесь у людей!».

 

 

 

III.             Закріплення вивченого матеріалу.

   Перегляд відеофільму «За всіх скажу…» (життя і творчість Павла Тичини у документах, фотографіях,ілюстраціях, віршах…)

   Під час перегляду пропоную учням дати письмові відповіді на запитання (кожна правильна відповідь оцінюється одним балом, перевіряється взаємооцінюванням):

1.          Звідки родом Павло Тичина?

2.          Коли він народився?

3.          Кого, крім батьків, згадував поет з великою теплотою?

4.          Де навчався Павло Григорович Тичина?

5.          Коли вийшла перша збірка віршів? Як вона називалася?

6.          Коли  Павло Григорович Тичина помер? Де похований?

 

IV.            Підсумок уроку, рефлексія.

-         Чи змогли ми виконати поставлені задачі уроку?

-         Чи справдилися ваші очікування?

Учитель. Приємно знати, що є на світі обдаровані різними талантами особистості. А як же бути тим, хто не має ніякого хисту? Невже така людина нічого не варта?.. Ні, мудра природа наділила решту людей чарівним умінням розуміти мистецтво, відчувати його красу. Це теж високий талант! Правда, споглядач мистецтва, як і митець, мусить плекати й розвивати свій талант, учитися душею відчувати тонкощі слова, музики, живопису, вміти, відрізняти справжнє від примітивного. І в цьому розумінні Тичина — неперевершений учитель.

 

V.               Домашнє завдання. Прочитати пейзажні та інтимні поезії Тичини раннього періоду творчості та ті, що належать до збірки «Сонячні кларнети»; *** завдання у групах: за бажанням вивчити напам'ять і проаналізувати дані учителем поезії, літературознавцям – огляд збірки.

Категорія: Мої файли | Додав: anderyb
Переглядів: 1204 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
...
Вхід на сайт
Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz