П`ятниця, 16.11.2018, 22:46
Знання - знаряддя, а не ціль...
 Персональний сайт учителя Балуєвої О.В.

Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні лінки

Міністерство освіти і науки

Селидівський відділ освіти

Методична служба Селидового

Сайт Гірницької ЗОШ №17

У професіоналізмі - дія!

Пошук
Статистика
Головна » Файли » Мої файли

Літературний процес кінця XIX — початку XX століть. Вступ. Михайло Коцюбинський. "Гармонійний талант художника і громадянина"
28.12.2014, 11:15

Хід уроку

  1. Оголошення теми, мети та очікуваних навчальних результатів, мотивація навчання школярів.

Літературний процес кінця XIX — початку XX ст. в Україні

  1.  Слово вчителя.    Це був особливий період в літературі, коли до когорти видатних майстрів слова (Івана Франка, Панаса Мирного, Михайла Старицького, Івана Нечуя -Левицького та ін.), які на той час плідно працювали в літературі, приєднала свої потужні сили молода письменницька Генерація, що шукала нових шляхів художнього самовираження (Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Володимир Винниченко). Пізнаючи цю літературу не лише на уроках, а й самостійно ви розширите свою ерудицію, загальну культуру,  зможете збагатитися духовно.

          Щодо художнього відображення бурхливих подій початку 90-х років та активізації національного руху, то вони лише підтверджують відому думку, що доля української літератури така ж, як і доля самої України, колоніальне становище якої завжди позначалось на ставленні влади до української книжки, спектаклю, преси. Однак зламати до кінця дух нашого народу не зміг ніхто.

  1. На уроці варто перевірити уміння десятикласників працювати з підручником, вчитися самостійно. Сумлінна робота вдома над статтею дасть учням належні знання про літературний процес кінця XIX — початку XX ст. в Україні, тому далі пропоную виступити учням з підготовленими доповідями щодо вивчаємого періоду.
  1. Підсумком даної частини уроку можуть стати слова Сергія Єфремова: «Людський дух, жадний на правду і поступ, вічно посилає і слатиме нових і нових творців, що й самі без упину йдуть до світла і правди, і ведуть усіх, хто так само не задовольняється буденщиною й прагне вищих Форм щиролюдського життя. В цьому безупинному шуканні маємо гарантію й нашого розвитку у прийдущі часи».

II.   Вивчення біографії Михайла Коцюбинського.

Глибоким зором і пером топким

Він слугував народові своєму.

Боліючи душею разом з ним.

М. Рильський

Лекція вчителя. Упродовж усієї лекції учителя та виступу літературної групи учні:

  • ***   складають план-конспект;
  • заповнюють кросворд (додається).

У тому дивовижно багатому на літературні таланти часі на межі двох віків (XIX і XX) ім'я Михайла Коцюбинського було зорею першої величини. Ще за життя письменника його називали видатним, читали, захоплювалися, знали не тільки у високих літературних колах. Доля його творів попри все була щасливою, бо, незважаючи на жорстку цензуру, вони друкувалися й були перекладені на кілька європейських мов. А сам Коцюбинський мав багато прихильників свого таланту, доброзичливців, щирих друзів. І не лише тому, що володів особливим письменницьким даром. Він був незвичайною людиною. Всі, хто його знав, говорили про це.

  • Син великого композитора Миколи Лисенка Остап, відомий в Україні як музикознавець, згадував:

      «Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов колись писав, що все в людини  повинно бути прекрасним: і обличчя, і думки, і одежа. Саме таким був Коцюбинський».

  • 3 повагою і любов'ю ставилися до нього учні, яких він навчав, селяни, з якими вів сердечні розмови, колеги по праці й творчості. Ось згадка Єлизавети Ракші Мельникової, в родині якої молодий Коцюбинський працював приватним учителем — готував трьох дітей до гімназії:

     «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам учитись з ним було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, ай вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори, і тим розвинув нашу любов до України. Дякуючи Михайлу Михайловичу, я дуже полюбила все українське: носила український костюм, співала українських пісень, зацікавилась побутом селян...»

     Серед селянства тримав себе просто, любив пожартувати, з ніжністю ставився до дітей. Розпитуючи про життя, усе записував у свою книжечку: значення діалектних слів, різні історії, народні пісні та прислів'я.

  • Письменник Микола Чернявський, який був у дружніх стосунках з Коцюбинським, писав:

     "Він умів нікого не ображати і скупчувати на собі симпатії й ласку людську. Умів розгледітись і розібратись в різних обставинах... І він завжди щиро обурювався проти людей нетактовних і запальних".

  • Чернігівська вчителька Ольга Дорошенко наголошувала:

«Дуже проста і мила людина в своєму поводженні, він завжди одягався у звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно. Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина... завжди повинна бути пристойно і охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства.»

    Сучасники найчастіше зустрічали Коцюбинського в костюмі світлого кольору. Любив усе світле.

  • У своєму спогаді літературознавець Михайло Мочульський відзначає:

   "Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливим очі: невеликі, чорні, блискучі, як гарячі вуглинки. Зросту він був високого, худощавий".

   Фотографії та відомий портрет роботи Михайла Жука так і передають зовнішність письменника. Демонструю портрети, плакат, альбом або фотографії Коцюбинського і ще раз звертаю увагу на його вишуканість, інтелігентність.

  • А ще він кохався у квітах. Дочка письменника Ірина підкреслює:

      «Він любив квіти, з захопленням вивчав їх. Ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок (у Чернігові), яких тільки квітів не було: під вишнями біля веранди голубіли цілі озерця барвінку. Кущі спірею з тонкими гілочками, вкритими ніжним білим цвітом, нагадували вінок нареченої. Рожевий мигдаль наповнював повітря солодким, гіркуватим запахом. Від ніжних пахощів капріфоліуму, що вився біля веранди, захоплювало дух. Червоні столітні маки горіли, як Факели. Алеї садка обсаджені каштанами, липами, березами, кленами. Під парканом, уздовж усієї садиби, стоять тринадцять високих тополь. Батько дуже любив садок і разом з матір'ю насаджував дерева і квіти.»

  • Письменник Денис Лук'янович, захоплюючись, як і всі інші, людяністю, делікатністю й тактом Коцюбинського, свої враження про нього підсумував словами: "Лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести у свої твори".

      Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, співу пташок, шепоту трав. Неперевершено передав Коцюбинський біль і радість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що до неї озивалися не лише люди і птиці, а й морська хвиля, камінь, стежка в житі, хмара в піднебессі, золотоволосе сонце.

 

Учитель.      І цей аристократ Духу, інтелігент високої проби народився і виріс не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця, в багатодітній родині. І докладніше про це розкаже група літературознавців, яка підготувала нам уявну мандрівку сторінками життєпису Михайла Коцюбинського.

 

2. Виступ літературної групи учнів     «Життєвий і творчий шлях М. Коцюбинського»

 

1-й учень.

17 вересня 1864 року в родині дрібного урядовця м. Вінниці народився Михайло Михайлович Коцюбинський. Згодом родина переїжджає на село, а потім у м. Бар. Тут Коцюбинський вступає до останнього класу початкової школи.

Навчався Михайло Коцюбинський в Барському училищі та в Шаргородській духовній школі. Вже там він виявив любов до літератури. У 9 років складав пісні на зразок народних, а з 12 написав повість з фінського життя. Твори Марка Вовчка та Шевченка спрямували хлопця «на свідомий український шлях». Українські й російські класики, філософія Фейєрбаха, утопічний соціалізм Фур'є перетворили юного Коцюбинського з глибоко віруючого юнака на атеїста, а пізніше — соціаліста.

 

2-й учень.

Сімнадцятирічний Михайло їде до Кам'янця - Подільського. Тут він зближується з групою народників, а повернувшись до Вінниці, організує нелегальний гурток молоді. На його засіданнях молоді люди читають твори Бєлінського, Шевченка, Чернишевського. Поліція довідується про існування гуртка, робить обшук на квартирі Коцюбинського і встановлює за ним таємний нагляд. У цей час юнак пише перше оповідання — «Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма».

 

3-й учень.

Молодому Коцюбинському було лише 15 років, коли на сім'ю звалилося горе: позбавлено посади батька, осліпла мати. Як найстаршому, Михайлу довелось утримувати велику сім'ю. Він працює репетитором, обирається гласним до Вінницької міської думи. Але літературної роботи не припиняє: перекладає поезію Г. Гейне, А. Міцкевича, прозу Е. Ожешко, їде у Львів, де знайомиться з Іваном Франком та Михайлом Павликом. Склавши іспит на звання народного вчителя, Коцюбинський стає домашнім учителем в родині бухгалтера цукроварні в селі Лопатинцях. Там він вивчає побут і настрої трудового селянства, збирає фольклор, зокрема пісні й легенди про Кармелюка.

 

4-й учень.

У Лопатинцях Михайло Михайлович пише повість «На віру» та оповідання «Ялинка», «П'ятизлотник», «Харитя». Про останнє Панас Мирний висловився так: «Прочитав я... «Харитю» та й не стямився... У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Та як сказано? Чистою, як кринишна вода, народною мовою, яскравим, як сонячний промінь, малюнком... Та так тільки справжній художник зможе писати».

 

1-й учень.

У червні 1892 року Михайло Коцюбинський виїжджає до Молдавії у складі комісії по боротьбі зі шкідником винограду — філоксерою. Зацікавлено вивчає він життя, побут і мову молдаван, пише про них оповідання «Для загального добра», а з життя татар — «В путах шайтана», «На камені», «Під мінаретами».

 

2-й учень.

Узимку 1894 року, гостюючи в Бориса Грінченка в Чернігові, Михайло Михайлович знайомиться з учасницею нелегального гуртка Вірою Устимівною Дейшею — вихованкою Бестужівських курсів. Після від'їзду з Чернігова між Коцюбинським і Дейшею зав'язується тепле й щире листування. Зустрічаючи новий рік, Михайло Михайлови сумує, що поруч немає вірної подруги, з якою розділив би враження від народних свят. У січні 1896 року Михайло Михайлович та Віра Устимівна назавжди поєднують свої долі.

 

3-й учень.

Через рік Коцюбинський — редактор відділу «Хроніки» в житомирській газеті «Волинь», згодом дістає посаду діловода в Чернігівській земській управі. Михайло Михайлович з родиною оселився на одній із затишних вулиць старовинного міста в одноповерховому дерев'яному будинку, що невдовзі стає відомим українським культурним осередком. Тут бували на «суботах» Борис Грінченко і Володимир Самійленко, Микола Вороний і Микола Лисенко, лунали перші вірші юного Павла Тичини. У Коцюбинських гостював шведський учений-славіст, перекладач Альфред Єнсен.

 

4-й учень.

У стінах чернігівського будиночка написано повісті «Fata morgana» і «Тіні забутих предків», оповідання «Цвіт яблуні», «Intermezzo», «Лялечка», «Дорогою ціною». Про останнє Микола Вороний у листі до автора писав: «Враження колосальне! Особливо приємно, що, читаючи Вас, здається, ніби й не українського письменника читаєш, а бери вище!... Усе правдиво, натурально, просто і напрочуд гарно, свіжо й цікаво».

 

1-й учень.

Надходив грозовий 1905 рік. Михайло Коцюбинський писав Івану Франку: «У нас всі сподіваються лише смертельного бою, в якому або поляжемо, або переможемо». Боротьбу за землю і волю письменник широко відтворює в повісті «Fata morgana». Він змальовує організатора цієї боротьби, молодого робітника Марка Гущу, навколо якого гуртується молодь. Поруч з Марком діють молоді селяни Прокіп Кандзюба і дівчина-біднячка Гафійка Волик.

 

2-й учень.

Участь Михайла Коцюбинського в революції 1905 року, вірність її ідеалам після настання столипінської реакції відтворено в новелах «Сміх», «Він іде», «Fata morgana», «Intermezzo». У цей відповідальний період історії письменник був з народом.

 

Де не ходив і де лиш не бував,

Яких людей не чув і сліз не бачив?

У Вихвостові — горе нижче трав,

В Чернігові — у закуті неначе.

Останні п'ятнадцять років свого недовгого життя письменник разом з родиною мешкав у Чернігові. Як і кожна земна людина, він звідав труднощі, але мав і часи відносного благополуччя. Течія його життя рухалася двома потоками: один — чиновницька служба, другий — письменницька праця, яка потребувала часу і творчих зусиль. А в 1906 році додалося й суспільно-громадської роботи — письменник очолив Чернігівське товариство "Просвіта". Часу на творчість залишалося мало, і від цього Михайло Михайлович дуже страждав.

 

Учитель.

    Чернігівський період життя Коцюбинського насичений творчими зустрічами, новими знайомствами. В історії літературного процесу України щасливими сторінками вписані "суботи" та "понеділки" письменника, на яких звучало слово Грінченка та Загірної, Самійленка, Вороного, талановитого прозаїка Чернявського. Тут мужнів творчий дух молодого Тичини, оригінального поета Аркадія Казки.

     На відомому фотознімку, зробленому в 1903 році в Полтаві, в дні відкриття пам'ятника Іванові Котляревському, Коцюбинський — у колі найвидатніших представників нашої літератури.

 

Зворушливими й щирими були дружні стосунки Коцюбинського з Іваном Франком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Максимом Горьким. Незабутні враження залишили подорожі на Гуцульщину та острів Капрі, які збагатили його духовно, додали нових барв творчим полотнам.

3-й учень.

    Відпочиваючи 1910 року в гуцульському селі Криворівня, письменник закохався у «незвичайний казковий народ». Дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцульщини, спонукали його до створення прекрасної пісні про кохання - повісті «Тіні забутих предків».

    У червні 1911 року він писав з Криворівні Максимові Горькому: "Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях - доступних не багатьом, на полонинах, де гуцули-номади проводять зі своїми чередами все літо. Якби ви знали, яка велична тут природа, яке первісне життя!" І хоч ці подорожі забирали його малі фізичні сили, любов до життя і краси перемагали подих смерті, до якої письменник ставився спокійно і трохи скептично.

 

4-й учень.

Як і кожний справді талановитий письменник, Михайло Коцюбинський відчував глибоко, бачив далеко. В його творах, статтях, листах ми знаходимо відповіді й на сучасні проблеми, дивуючись провісництву великого гуманіста. Ніби сьогодні звучать палкі слова, звернені до української громадськості: «Будьмо передусім скрізь українцями чи то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді... Хай вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах товариських, громадських, у літературі скрізь... Не попускаймо собі навіть у дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих руках... не відділяймо слово від діла...»

 

1-й учень.

      1 квітня 1913 року Коцюбинського не стало. Проводжати його в останню путь вийшов увесь Чернігів, а оплакувала — вся Україна.

Живе в серцях твоє безсмертне слово

і до народу рідного любов,

немов зорі сіяння пурпурове,

хоч ти від нас давно уже пішов.

Ти з нами будеш вічно жити,

жити, як сяйво сонця, як вечірній спів,

ти так любив землі своєї квіти, і так,

як квіти, ти людей любив.

 

  1. Доповнення та підсумкове слово учителя.

 

     Уже згадуваний нами приятель родини Чернявський писав:

         «Коцюбинський любив життя і вмів користуватися ним. Жив він у гарному й сприяючому оточенні. Був центром своєї сім'ї, її душею. Багато він давав сім'ї, але й багато мав од неї. Все було пристосоване для того, щоб "таткові"... було гарно жити, щоб не заважати йому, не турбувати дрібницями, коли він сам не захоче того. Правда, він дуже любив свою сім'ю, й інтереси кожного члена її — дорослого й малого.— їх горе й радощі він завжди носив у своїй душі. Але його інтереси — інтереси вищого порядку, як людини вищих здібностей письменника й поета.— свято зберігались сім'єю».

        У родині Коцюбинського було четверо дітей, з ними жила сліпа мати Михайла Михайловича, господарство вела невтомна тьотя Ліда, сестра письменника. Всі вони берегли спокій і добрий настрій свого дорогого улюбленця. Друзі, які знали ціну талантові Коцюбинського, допомагали матеріально. Часто це робив, зокрема, відомий меценат Євгеній Чикаленко.

 

    Однак, як не дивно, митець почував себе самотнім, казав про це близьким, друзям, писав в одному з коротких психологічних етюдів: «Я слухаю співи, яких ніхто не чує: то співає моя душа. Завжди і всюди чую її любимий приспів: — А ти самотній!..»

     Очевидно, подібне відчуття переживає кожна справді талановита індивідуальність. Тому треба з розумінням ставитися до цього.

     Немає потреби наголошувати на патріотизмі видатного митця, на його українських настроях. Бо кожним своїм подихом, словом, громадською та літературною діяльністю він служив Україні, її культурному та суспільному розвиткові. Вже та обставина, що в умовах приниження і переслідування всього українського, в умовах "непрестижності" української мови він творив велику літературу України, говорить сама за себе. В його творах — душа України, чарівність її землі, біль за її майбутнє, за щастя окремої людини.

 

ІІІ. Домашнє завдання.

  • Опрацювати    біографію    письменника   за   підручником,    систематизувати конспект.
  • Прочитати новелу «Intermezzo» і критичний матеріал до неї, вміщений у підручнику.

 

IV. Підсумок уроку, оцінювання роботи учнів.

1.

2.

-

Категорія: Мої файли | Додав: anderyb
Переглядів: 775 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
...
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
...
Вхід на сайт
Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz