Перебіг уроку

1. Організаційний  момент.     

2. Актуалізація опорних знань. Перевірка творчих завдань.

Учитель. Слово "лірика" стало синонімом до слів поезія, поетичні твори. Напевно, в лексичному вжитку майже кожної людини є слово "ліричний". — Назвіть синоніми до нього. (Схвильований, емоційний, задушевний.) - Коли ми кажемо: "У цієї людини лірична душа". Що ми маємо на увазі?

     Що така людина співчутлива, здатна глибоко відчувати красу, перейматися чужим горем і щастям, як своїм власним. Такі риси властиві натурам витонченим, інтелігентним. Отже, ліричність це гарна риса, її треба виховувати й розвивати в собі.

     На нинішньому уроці звучатиме лірика Лесі Українки. Перша ваша зустріч з поетесою розкрила її душу, радощі й болі, життєвий шлях у подіях. Сьогодні звучатиме поезія Лесі. Вслухайтеся в неї, і вона розкаже про "життя серця" великої Українки, доповнить і розширить її образ.

     Спочатку запрошую відвідати віртуальний музей Лесі Українки.

1-ша група. Кімната спогадів. У ній рожеві шпалери, рушники на стінах, затишні меблі - усе, що викликало в Лесі Українки радісні спогади. Фо­то батьків, братів і сестер, друзів. Бібліотека.

2-га група. Кімната смутку. На тлі ніжно-бузкової стіни вимальовується фортепіано. На ньому Леся вже не грає. Поряд - її перші картини... Стоси­ки рецептів, візитних карток, які нагадують про лікування, процедури, відвідування клінік.

3-тя група. Робочий кабінет. Це, як можна припустити, найулюбленіша кімната. Тут можна сховатися від усіх і поринути у творчість. Стіл, кріс­ло, папір, олівці, ручки і книжки. (Учень читає ури­вок вірша Лесі Українки "Як я люблю оці години праці...".)

4-та група. Кімната роздумів. Світлі шпале­ри, ніжно - голубі фіранки па вікнах. Морські пей­зажі І. Айвазовського, букет квітів - усе це налашто­вує на роздуми про минуле і мрії про майбутнє.

• У якій кімнаті ви прочитали б поезію «Соntra spem spero!» ?

3. Мотивація навчальної діяльності.

Учитель. А я запрошую вас до кімнати боротьби і оптимізму. Звідти лине широка мажорна сонячна мелодія, ле­генький вітерець вривається крізь відчинені вікна. Тихо шелестить розгорнута книжка... Чи співзвучний зміст вірша «Соntra spem spero!» даній обстановці? (учні розмірковують, висловлюються, виникає суперечка). Отже, щоб вирішити хто правий, звернемося до історії написання поезії та змісту вірша.

4. Сприйняття нового матеріалу. Поезія «Соntra spem spero!»

Учитель.  Вам уже відомо, як страждала юна Леся, коли доля позбавила її можливості грати на фортепіано, а це означало, що їй ніколи не стати ні піаністкою, ні композитором. І вона передала всю музикальність своєї натури слову. Тому так багато в її віршах музики.

     Ви зустрінете в поезіях Лесі Українки мотиви молодості й кохання, щирої дружби й захоплення природою, вияви палкої любові до рідної землі і прагнення бачити її щасливою. Водночас ви відчуєте, як ця хвора, тендітна жінка вміла переборювати недугу, страждання, відчай, як гаряче відстоювала своє право на корисну діяльність і повноцінне людське життя. Сила духу Лесі Українки вражає кожну щиру людську душу, робить її сильнішою. Особливо молоду душу. Юні сучасники Лесі захоплювались її поезією і життєвим подвигом. Емоційне, потужне слово поетеси не старіє, воно долає час і нині проникає в душі то як сонячний промінь, то як гостра блискавка.

Учень. Вірш «Соntra spem spero!» (доповідь про історію написання поезії робить один з учнів групи літературознавців) написаний рукою дев'ятнадцятилітньої дівчини (2 травня 1890 р.), але його сміливо можна поставити за епіграф до всієї літературної діяльності поетеси.

      1890 рік видався для поетеси дуже тяжким. Приступи болю в нозі, ураженій туберкульозом, рідко змінювалися тимчасовим полегшенням після лікування. Ось кілька свідчень. Петро Косач, батько Лесі, в листі до Є. Драгоманової від 23 березня 1890 р. писав:  «Лежати вдома краще, ніж десь у клініці, але все ж стан Лесі жахливий». Після восьмитижневого лежання з витягнутою тягарцем ногою болі в нозі не припинилися. Лікарі радили берегти ногу й ходити якийсь час на милицях. У листі до брата Михайла у травні 1890 року Леся скаржилася: «Поки переписала для "Буковини" два вірша, то тричі лягала». У сім'ї Косачів усі були засмучені тяжкою недугою дорогої дитини. Мати іноді доходила до відчаю. В одному з листів писала Іванові Франку: «Невелику прислугу роблять надто недолугим дітям, коли силою затримують їх при житті; принаймні я, дивлячись на Лесю, не раз і не два винуватила себе, що виратувала її, коли вона дуже слабувала на першому році життя. О, моральні слабості. Чи ж смерть не була 6 кращою долею, ніж теперішнє її життя, котре і у неї, і у всіх найприхильніших до неї людей будить тільки тяжкий жаль».

     Боротьбу проти тяжкої хвороби Леся Українка жартома називала «сізіфовим каменем». У листі до брата від 18 травня 1890 року читаємо: «Любий Миша! Я воскресла! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» до гори!.. Позволь мені при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно - надійного вірша... Моє оце двомісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак - таки зовсім надаремно! А прибиток хіба тільки той, що тепер знову ходжу на двох милицях, що болять ноги в ступнях».

      Отже, безпосереднім поштовхом до написання поезії був один з тяжких періодів загострення хвороби. І не до сентиментів було в той час дев'ятнадцятилітній дівчині, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги.

Учитель. За жанровими ознаками вірш належить до медитативної лірики, в ньому глибокі роздуми поєднуються з мистецьки довершеною формою.

( Виразне читання поезії учителем)

Методичний коментар. Аналізуючи вірш, звертаю особливу увагу на композицію, яка є одним з головних компонентів форми художнього твору. Для виразнішого розкриття настрою й почуттів ліричної героїні Леся Українка обирає тип градаційної композиції, що сприяє найповнішому відображенню внутрішньої драми хворої дівчини і викликає співпереживання читача.

     У перших двох строфах поетично формулюється тема, окреслюється індивідуальність та настрій ліричної героїні - хворої дівчини, яка тяжко страждає від недуги і шукає шляхів опору підступній хворобі. Звідси бере початок І ліричний сюжет, що розкриває динаміку почуттів героїні. Обидві строфи густо насичені різко контрастними образами, близькими до оксюморонів, що передають стан зболеної душі, вражають читача ще й тому, що виражені стилістичною фігурою паралелізму.

    Починається твір (перша строфа) вибухом протесту ліричної героїні проти хвороби, яка сковує її духовні й фізичні сили («Гетьте, думи, ви хмари осінні»). Сумні думки асоціюються з осінніми хмарами. Цей протест емоційно виражений у перших двох рядках за допомогою риторичного звертання та різко конт­растних символічних образів ("осінні хмари" - "весна золота"), а також окличних речень. Думки хворої - про власні болі й страждання в час, коли навколо розквітає природа. Епітет "золота весна", здається, тільки один раз вжитий Лесею Українкою в поезії для означення весняного квітування природи, в даному разі набирає не зорового відтінку, а психологічного змісту, бо сприймається через призму страждань ліричної героїні, 3-й і 4-й рядки першої строфи - питальне речення, у контрастному словосполученні якого молоді літа протиставлені жалю та голосінню. Все це надає строфі виразного   драматизму,   наповнює   великою   емоційною   силою,   що передається читачеві, не залишаючи його байдужим.

     Друга строфа за змістом і засобами його вираження протистоїть першій. Вона позначена не тільки виразним протестом, а й владним наступом на хворобу. Активний, вольовий стан героїні втілено афористичними рядками і чітко виражено композиційним засобом градації ("крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись"). Четвертий рядок складається з двох окличних речень, виражених словосполученнями, що сприймаються як девіз, як головна настанова - жити всупереч тяжким, болючим обставинам. У стислій, енергійній поетичній формі відчуваємо жагуче прагнення молодої дівчини, скованої тяжким недугом, до життя - "Жити хочу! Геть думи сумні!" Сповнена внутрішнього драматизму, ця строфа композиційно тісно пов'язана з першою, бо є відповіддю на поставлені в попередній строфі питання. Отже, лірична героїня не хоче коритися хворобі, прагне жити повноцінно. Але як вона зможе вийти переможцем у цій нерівній боротьбі? На це питання Леся Українка дає відповідь у наступних строфах, теж побудованих за градацією як внутрішньою, так і зовнішньою. Вся поезія загалом є блискучим зразком градаційної композиції.

     Роздумуючи над сповненим смутку власним життям, лірична героїня доходить висновку, що за життя треба боротися. Так народжується головний філософський мотив поезії, що вже пролунав у нашій літературі в поетичних творах Івана Франка, її великого попередника і вчителя, набравши загальнолюдського змісту: "Лиш боротись - значить жить!.." Для естетичного втілення цього мотиву поетеса знаходить власні фарби та поетичні образи.

     Наступні строфи продовжують розкривати тему. Третя, четверта і п'ята строфи, об'єднані градацією, становлять собою нерозривну єдність, бо кожна наступна строфа посилює зміст попередньої. Саме тому, на нашу думку, не можна вихоплювати з поезії окремі поетичні рядки, антитезові пари й надавати їм самодостатнього змісту. Леся Українка дає єдину відповідь на поставлені питання ще на початку твору: не піддаватись розпачу, сльозам, не потурати настрою пасивності, туги,   викликаних   хворобою,   а   проявляти рішучість, наполегливість, волю,  максимум зібраності  усіх сил та резервів життя.

Але ж Леся була поетом і цю думку висловила не публіцистично, а у формі яскравих поетичних образів, що вражають читача асоціативністю, яскравим естетичним втіленням. Вони настільки пов'язані між собою змістом і художньо, що їх не можна розривати, бо це порушить тканину твору - живий організм поезії. Особисте життя поетеси викликало асоціацію із "вбогим сумним перелогом". Цей художній образ - символ перешкод на її життєвому шляху. Наступні різко контрастні образи, об'єднані анасророю "буду" та градацією, вражають драматизмом та вишуканим естетизмом, поєднанням, здавалось би, непоєднуваних понять, що яскраво відтворюють стан зболеної душі і готовність загартовувати волю: «сіять квітки на морозі», «лить на них сльози гіркі».             Образи квіток  на морозі саме й передають непохитність волі ліричної героїні у боротьбі проти недуги, а з естетичного боку є прекрасним художнім афористичним висловом.

     Наступна строфа (шоста) відіграє ту ж змістово-естетичну роль, що й попередня, тільки на вищому етапі градації. Аналогічним до "вбогого сумного   перелогу"   є   "кора   льодовая,   міцна".   А   образ   квітів збагачується новим змістом та його естетичним вираженням. Квіти є вісниками прекрасного в природі. Лірична героїня вірить, що вони можуть стати вісниками прекрасного і в її житті, тому образ "веселої весни" набирає психологічного відтінку і, зливаючись з образом "весни золотої" (див. першу строфу) як повтор, зміцнює композицію твору, об'єднуючи ці строфи.

     Наступна строфа (сьома) є завершенням градації.  Готова на страшний сізіфів труд, лірична героїня переконується в можливості перемоги мужнього духу над кволим тілом, Як і в третій строфі, тут є образи перешкод - "гора крута крем'яная" та "камінь важкий". Поетичні рядки цієї строфи продовжують вражати драматизмом і водночас оптимізмом ліричної героїні, здатної при найтяжчих обставинах "пісню веселу співать". Ніхто, здається, не може заперечувати автобіографічної основи даного твору, а в ліричній героїні повніше, ніж у будь-якому іншому вірші, вгадується сама поетеса. Про це свідчать рядки з пізнішого листа до Ольги Кобилянської (1899 р.), в якому Леся вводить нас у власну творчу лабораторію. Читаємо: "Я в житті більша оптимістка, ніж в своїй літературі. Се залежить від того, що я пишу найбільш тоді, коли в мене в душі йде дощ".

     Щоб глибше відтворити настрій ліричної героїні, її прагнення боротися до кінця, Леся Українка не задовольняється однією розгорнутою градацією і творить ще один градаційно-ліричний ряд. Але ця частина вірша, як на мене, не вдалася поетесі. У ній вона не знайшла таких художніх еквівалентів, які естетично перевершили б попередній градаційний ряд або хоч би залишилися на їхньому рівні: створені образи надають цій частині вірша дещо сентиментального забарвлення, знижують адекватність поетичного відображення, хоча в кожній строфі зберігається форма, відповідні композиційні елементи, внутрішня І зовнішня градації.

     Слабкість цієї частини твору відчула й сама Леся Українка і, за свідченням відомого літературознавця, дослідника її творчості Б.Якубського, зняла дві останні строфи другого градаційного ряду. Читаємо в примітках автора до першого тому: "Після рядка "Ясну владарку темних ночей" ще дві строфи в другому виданні відкинуті". Ось вони:                      Я не дам свому серденьку спати,

Хоч кругом буде тьма та нудьга,

Хоч я буду сама почувати,

Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,

Світ застеле суворая мгла,

Але дужче заб'ється серденько, -

Може, лютую смерть подола.

     Строфи про передчуття смерті Леся Українка зняла, можливо, з мотивів творчого характеру: не сподобалася певна розтягненість думки та вживання зменшувальних слів, чого в пізнішому (основному) тексті поезії немає.

    Перша строфа другого градаційного ряду написана в тому ж енергійному поетичному ключі, що і в попередньому рядові, і цілком може сприйматись як завершення динаміки настрою ліричного героя та розвитку сюжету, головним образом якого є "зірка провідна" - втілення заповітної мрії.     Асоціативному образові довгої, темної ночі протиставлено різко контрастний образ зірки - "ясної владарки темних ночей". Леся Українка славить її як силу, здатну подолати лихі примари пітьми і вселити віру, радість, надію. Усе це надає строфі бадьорого, переможного настрою і за змістом та формою поєднує її з попередніми строфами.

    Якщо говорити про зв'язок вірша з суспільним життям того часу (кінець 80-х - початок 90-х років XIX ст.), то цілком імовірно, що стан ліричної героїні міг асоціюватись зі становищем України та української нації у складі Імперської держави, бо саме в цей рік і в цей час Леся Українка написала такі поезії, як "Скрізь плач, і стогін, і ридання" (1890), "За правду, браття, єднаймось щиро" (1890), а також цикл "Сім струн" (травень-липень, 1890). Перший вірш циклу почи­нається рядком "До тебе, Україно, наша бездольная мати". Думки поетеси, як бачимо, про долю України, її колоніальний стан. Але не це становить зміст вірша "Соntra spem spero!".

     Не можна не звернути увагу на одну важливу деталь. У першій і другій строфах поезії є питальні та окличні речення, які вимагають відповідних розділових знаків. А у третій, четвертій, п'ятій строфах цих знаків немає, хоч емоційна наснаженість твору не знижується. Це пояснюється тим, що наступні строфи побудовані за градацією, а градація сама по собі вимагає відповідної інтонації, постійного підвищення тону від строфи до строфи.

     Остання строфа завершує розгортання теми і підсумовує болісні драматичні роздуми, в яких вирішувалося питання так чи ні, бути чи не бути. У цьому складному процесі творення народилась головна думка поезії.

     Остання строфа повторює другу з певними суттєвими варіаціями, внаслідок чого створюється кільцеве обрамлення. Така форма допомагає увиразнити головну думку твору. І якщо на початку висловлено бажання "хочу крізь сльози сміятись", "Жити хочу!", "Геть думи сумні!", то у фіналі рішення ліричної героїні боротись за життя остаточно формується, психологічно вмотивовується і художньо втілюється у формі риторичних стверджень.                  

Так! я б у д у крізь сльози сміятись,

Буду жити! - Геть думи сумні!

    Так стилістична фігура посилює виразність змісту, головної думки про незаперечність обраного шляху.

     Оскільки вірш "Соntra spem spero!" нелегкий для глибокого усвідомлення його змістово-естетичної суті, пропоную після аналізу ряд питань.

1. Що стало поштовхом до написання поезії «Соntra spem spero!»?
2. Скільки років було авторці цього поетичного твору?
3. Які основні частини композиції поезії? Виділіть їх.
4. Назвіть засоби вираження змісту першої частини композиції.
5. За яким принципом побудована друга частина вірша?
6. Що об'єднує останню частину поезії з першою?
7. Поясніть змістово-художню роль кільцевого обрамлення.
8. Які поетичні словосполучення виражають головну думку твору?
9. Як сприйняли поетичний твір молодої авторки її сучасники?

    Виховання волі, духовної стійкості та послідовності в боротьбі (і конкретно - проти недуги, і в ширшому розумінні) надало поезії закличного змісту. У такий спосіб прокладався місток від особистого до громадського. Саме тому тогочасні читачі сприймали поезію як вияв громадянської позиції автора. Вірш захоплював прогресивно настроєну молодь. У фондах Центрального державного історичного архіву УРСР у Києві зберігається, наприклад, щоденник ув'язненої Лук'янівської в'язниці Лідії Карклінг, де переписаний уривок поезії Лесі Українки "Соntra spem spero!". І справді, поезія закликає до переборення труднощів на шляхах життя і боротьби.

5. Закріплення вивченого, підсумки уроку.

1. Практичне опрацювання матеріалу

Робота у групах.

1-ша група. Визначте особливості строфічної будови та віршовий розмір твору.

2-га група. Назвіть художні засоби, визначте їхню роль у розкритті основної думки.

3-тя група. Доведіть, що лірична героїня - яс­крава особистість. Назвіть риси її характеру.

4-та група. Спробуйте передати барвами піс­ню ліричної героїні.

Групи звітують про завдання.

2. Спостереження над мовою твору.
   • Які дієслова переважають у поезії? Чому?

6. Домашнє завдання.

• Вивчити вірш напам'ять;
• завдання в групах: проаналізувати поезії «Слово, чому ти не твердая криця…», «Напис в руїні».
• *** написати невеликий твір – враження «Акорди поезії «Соntra spem spero!» Лесі Українки відгукнулися в моїй душі...» (за бажанням)