Хід уроку

І. Оголошення теми і мети уроку

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

• • Назвіть історичні умови розвитку літератури 70 – 90х рр. ХІХ ст.
  • Назвіть жанри, письменників. Коротко охарактеризуйте творчий метод – реалізм.

IV. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу.

1. Виступ учнів

1-й учень. Надросянське селище Стеблів. Там, «де річка Рось повертає на схід сонця, вдарившись об високу, рівну, як стіна, скелю», на горі стояла хата Семена Степановича Левицького, у якій 25 листопада 1838 року народився майбутній письменник. «Я, – писав він пізніше, – брат та сестра малими спали в кухні на полу рядом з своєю нянькою, бабою Мотрею... В кухні дівчата співали за роботою, і я навчився всіх пісень, які тільки вони співали, бо сам дуже любив пісні». Українську народну пісню не раз чув Іван і з уст матері Ганни Лук’янівни Трезвинської – жінки веселої, «говорючої і співучої», на руках якої «було все господарство на дворі і в полі». Баба ж Мотря часто розповідала дітям казки, яких знала силу-силенну.

2-й учень. Батько письменника Семен Степанович Левицький, сільський священик, був людиною прогресивною, цікавився історією, збирав зразки фольклору. Щоб дати освіту селянським дітям, він відкрив для них школу з українською мовою навчання. Та місцевий шляхтич звелів ту школу закрити: «Як ви вивчите мужиків читати, то підете ви, піду й я на поле робити». Якось, їдучи з Іваном через ліс до Корсуня, батько розповів йому про героїчну битву козаків Хмельницького з польською шляхтою, про мужнього ватажка повстанців Северина Наливайка.

3-й учень. Батько навчив Івана читати й писати, материн брат за два роки підготував його до навчання в Богуславській бурсі, куди він потрапив восьмирічним хлопчиком і з якої виніс невеселі спогади. Інспектор-самодур Страхов шмагав бурсаків різками. «Він в суботу після уроків викликав провинників в широкий коридор, ставив їх рядком, брав лозу в цензора і сам «давав палі» по долонях учеників не тонким кінцем лози, а товстим, щоб було дошкульніше. Менші школярі кричали на все горло. Усей довгий рядок заливався слізьми. Решта учеників по одчинених класах слухала ті крики», – згадував пізніше письменник.

На щастя, в бурсі були й хороші педагоги, разом із учителем Черняком залюбки співали, «мов навесні дівчата на вулиці ввечері». Може, саме на цих уроках зародилася в Нечуя-Левицького любов до музики. Навчався майбутній письменник добре.

4-й учень. Серце хлопця спочивало, коли опинявся серед чарівної природи Надросся. «Рось тихо плине зеленою водою між високими кам’яними стінами, котрі ще трохи подекуди аж понахилялись, неначе заглядають в воду, дивлячись на свій ясний одлиск, то сірий, то червоний, то ясно-зелений од зеленого, як оксамит, м’якого моху, котрим вкриті кам’яні стіни, неначе дорогими килимами. Розлилась Рось рукавами й рукавцями поміж зеленими острівцями, розсипалась по камінні, переливаючи білу хвилю з каменя на камінь, то вигинаючи воду, неначе шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій, легкій, як пух, піні». Змалюванню рідних краєвидів письменник присвятив чимало сторінок своїх творів.

5-й учень. Чотирнадцятирічним хлопцем приїхав Іван Семенович до Києва, щоб продовжити освіту в духовній семінарії. Місто вразило його не стільки дивами, про які наслухався від сільських жінок-прочанок, скільки своєю величчю, красою могутнього Дніпра. Мешкав разом із трьома братами на Подолі. На власні заощадження купував книжки, найбільше зачитувався «Кобзарем» Шевченка. На останньому курсі семінарії Нечуй-Левицький тяжко перехворів, закінчив її геть знесиленим. Рік пробув у батька, а рік учителював у Богуславському духовному училищі. Самостійно вивчав німецьку мову.

6-й учень. У 1861 році Іван Левицький став студентом Київської духовної академії. Знання поповнював з допомогою самоосвіти, передплачував вскладчину з товаришами прогресивні видання. Саме тоді він прочитав твори Бєлінського, Добролюбова, Писарева, роман Тургенєва «Батьки та діти», про який студенти академії, збираючись вечорами, сперечалися так, що «аж ляски йшли по стінах». У Києві Іван Семенович розпочав літературну творчість. В автобіографії він зазначає, що крився зі своїми повістями навіть від товаришів і від батька, бо писати мовою його народу тоді було заборонено.

7-й учень. Закінчивши духовну академію й одержавши звання магістра богослов’я, Нечуй-Левицький порушує родинну традицію – рішуче відмовляється від духовної кар’єри і стає викладачем російської словесності Полтавської духовної семінарії. У Полтаві була написана повість «Дві московки», надрукована 1868 року у Львові і підписана псевдонімом Нечуй. З 1866 року письменник викладає в світських закладах: гімназіях Каліша, Седлеця та Кишинева, водночас займаючись літературною роботою. Як майстер художнього слова, Нечуй-Левицький зростав на кращих зразках української, російської та зарубіжної літератури.

8-й учень. Роки роботи в Кишиневі стали періодом найвищого творчого піднесення письменника Івана Нечуя. 1878 року завершена повість «Микола Джеря», яку Франко називав «історією всього українського селянства в тоту важку епоху». Нечуй-Левицький глибоко знав побут українського селянства, його звичаї, працелюбність, любов до гумору, та проте не хотів він обминати і темних сторін його буття та психології. Письменник з ними бореться дотепним і гострим словом.

2. Творча робота

• Складіть психологічну характеристику письменника (перегляд відеоролика).

3. Словникова робота

Повість – великий за обсягом твір, у якому докладно розповідається про цілу низку подій, що висвітлюють життя одної чи кількох дійових осіб.

Соціально-побутова повість – художній твір, у якому картини родинного життя, побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи зв’язані з певними суспільними обставинами і пояснюються ними.

4. Історія написання повісті «Кайдашева сім’я», прототипи.

Уперше надруковано в журналі «Правда», 1879, № 3-12. Того ж року повість вийшла у Львові окремими виданнями. Ще перед тим, як повість почала друкуватися у «Правді», Нечуй-Левицький став клопотатись про дозвіл на її видання в Росії, але царська цензура ставила всілякі перепони, вказуючи на ряд «предосудительных мест» твору. Тільки 1886 року дозвіл на друкування повісті був даний при умові вилучення «в ней автором всех неудобных мест» відзначених цензурою. Внаслідок цього 1887 році вийшло в Києві видання «Кайдашевої сім’ї» з рядом цензурних купюр, авторських переробок та скорочень. Зокрема було перероблено початок і кінець твору (робота з даним матеріалом)

В основу повісті «Кайдашева сім’я» автор поклав життя однієї селянської родини. Прототипом сім’ї Кайдашів стала родина селян Мазурів, відомих своїми бійками та колотнечами, проте в художніх образах Кайдашів проглядає широко узагальнена письменником трагедія життя тогочасного села взагалі. В 1993 році за повістю був знятий однойменний фільм кінооб’єднанням «Консорціум Козак», режисер – Володимир Городько.

Прототип – історична, або сучасна авторові конкретна особа, життя і діяльність якої покладено в основу створення літературного образу (типу).

V. Підсумки уроку

- Визначити спільне й відмінне в поняттях: художній натяк, художня деталь, художній образ, словесна картина.

- Які засоби творення комічного ви знаєте?

- Чим вони подібні й чим відмінні?

VII. Домашнє завдання

Дочитати повість Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».